Цькування та мовчання. Репутація школи понад усе?

Дитяче насильство розрослося до небачених розмірів

Спілкування з багатьма представниками дитячих служб переконало у тому, що факти цькування у школах намагаються приховувати. Це один з "репутаційних" підходів – "не виносити сміття з хати", "самі розберемось". Відсутність проблеми нібито створює позитивний імідж навчальному закладу.

Звичайно, якщо булінг "замовчати" - усе завершитись без скандалу. Однак саме "замовчування" призводить до зламаних дитячих (а пізніше і дорослих) доль. Бо наслідки шкільного булінгу довготривалі. Через роки з цих дітей виростають безініціативні, закриті дорослі, які пасивно сприймають дійсність. Говорю зараз навіть не про жертв. Це наслідки для "свідків" - дітей, які спостерігали цькування над іншими, і бачили, як це прикривали чи "не помічали" дорослі. Бо репутація школи понад усе, у тому числі й понад майбутнє дітей?

У кого може перерости жертва цькування теж не складно спрогнозувати. Відчуття власної неповноцінності, комплекс "постійної жертви" можуть перерости у асоціальну поведінку. Мета якої – помститись світові за дитячі образи.

Звичайно, такими дітьми школа не гордиться, і на дошці пошани їхні фотографії не висітимуть. Школи не будуть писати про те, що "тільки у них 5% випускників отримали реальні кримінальні строки", або – в нашій школі вчився "маніяк такий то". Той негатив, що відбувається з дітьми після школи – вже не їхня проблема.

Що робити? Насамперед, усвідомити те, що 80% дітей зіштовхувались з проблемою цькування протягом шкільного навчання. Тобто, вірогідність того, що в тій чи іншій школі прецеденти булінгу є – майже стовідсоткова. Ваших дітей не вбереже "престижність" школи. Бо у реальності дітей цькують не через бідність, багатство чи інші ознаки. Це – лише привід. Їх цькують тому, що діти навчаються жити у соціумі. Вони приймають соціальні норми, хоча інстинктивно живуть нормами тваринного світу. Вони будують ієрархію та вибудовують для себе моделі соціальної поведінки. І чим більше дорослі допустять насилля та цькування в цих моделях поведінки, тим більше шансів на те, що приниження інших стане нормою їх життя.

Приховування булінгу призводить до того, що діти і самі замовчують подібні випадки. Це стає нормою поведінки, своєрідним "кодексом честі". Тому не дивно, що половина дітей взагалі нікому не розповідають про цькування і лише 25% говорять про це дорослим. А дорослі часто продовжують жити у зручному для них світі, де замовчування – це відсутність проблеми.

Коли у школі відкрито говорять про булінг – це не показник деградації навчального закладу. Навпаки – це ознака його відкритості. Визнання – це перший крок до подолання. Цькування присутнє в усіх школах. Проблема лише у тому, що там де про це не говорять, з ним і не борються.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua