Росія приречена програвати битви за майбутнє

Проблема РФ в тому, що вона ставить не на тих

На пострадянському просторі Москва раз по раз повторює одну й ту ж помилку. Вона ставить на еліти. Інвестує у великий бізнес, корумпує політиків, замикає на собі бізнес-ланцюжки. Ймовірно, причина в тому, що Кремль не вірить в суб'єктність обивателя. Не вірить в те, що протест може бути "низовим". Замість того, щоб створювати щирих і конкурентоспроможних союзників, робить ставку на ситуативних і злодійкуватих.

А Захід цим часом вважає за краще працювати з громадянським суспільством. Інвестує в освіту, фінансує програми обміну, організовує семінари. Його підходи відрізняються горизонтами – він вкладає в тих, хто завтра може стати лідером громадської думки і скласти кістяк громадянського суспільства. При цьому Заходу не доводиться нічого придумувати – досить познайомити молодь з самою собою, своєю логікою і архітектурою, щоб потім вона захотіла перенести західні правила на ґрунт рідної країни, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

В результаті, сценарій вуличних протестів однаковий. По один бік – політичні довгожителі з сумнівною репутацією. По інший – вулиця, яка вимагає інших правил гри.

Москва любить розмірковувати про "кольорові революції". Про схожості сценаріїв у різних країнах. Робить висновок про те, що все це інспіровано ззовні. Але в цей момент вона схожа на людину, яка раз по раз ставить на аутсайдера, але вважає за краще звинувачувати тоталізатор.

Час від часу в самій Росії лунають голоси, що Москві пора зробити висновки. Почати працювати з "низами". Відмовитися від підтримки токсичних політиків. Формувати когорту розумних і щирих адвокатів самої себе. Але в тому й річ, що нічого цього Кремль зробити не може.

Тому що ніякого привабливого образу майбутнього у Росії не існує. У неї немає картинки завтрашнього дня, здатної захопити і мобілізувати. У неї немає ідеї месіанства - того самого, що є у колективного Заходу. Сучасна Росія – це цінники замість цінностей. Монетизація переконань і принципів. Що вона може запропонувати своїм сусідам?

Інвестиційні проекти? Від них не виграє ніхто, крім російських монополій. Унікальні технології? Росія їх сама купує. Регіональну безпеку? Немає сенсу міркувати про це після Криму. Про права людини краще і зовсім не згадувати: єдиний постачальник цього товару в Європі – Євросоюз.

Москва раз по раз ставить на ті еліти, які їй самій ціннісно близькі. В результаті, її партнерами є ті, хто поводиться як мародер на окупованій території. Вона не здатна домовлятися ні з ким іншим – російська еліта не вірить нікому, хто від неї відрізняється.

Росія може собі купувати союзників, але вона не здатна їх створювати. Вона може пропонувати секс за розрахунком, але це не має нічого спільного з любов'ю. Її маскульт вторинний, тлумачення "російськості" нагадує матрьошку з duty free, а єдина універсальна пропозиція – репертуар радіо "Шансон".

"Рим полюбили не за велич – Рим став великим, бо його полюбили". Ця формула англійського письменника Гілберта Честертона не підходить до сучасної Росії. Вона приречена програвати битви за майбутнє, просто тому, що у неї немає образу майбутнього. РФ програє битву за серця, тому що не вміє закохувати.

Але і висновків зі своїх поразок Москва теж робити не стане. Просто тому, що висновки ці прозвучать для неї надто вже невтішно.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода