Погляд із США

У Києві я не була два з половиною роки – найтриваліший період з часу мого переїзду в США. Тривала відсутність дала змогу свіжим оком подивитися на речі, які раніше, можливо б, і не помітила.

Ось хіт-парад змін або їх відсутності на мій чисто суб'єктивний погляд, пише Тетяна Ворожко для "Голос Америки".

Раніше на маршруті від моєї домівки у США до домівки батьків у Києві найменш приємним етапом була поїздка в ліфті багатоповерхового будинку - на поверх, де знаходиться квартира моїх батьків. Ліфти постійно застрягали. Виклик аварійної служби в останні роки проживання в Києві мала на швидкому наборі в телефоні. А вантажний ліфт без валіз мене взагалі возити відмовлявся. Людину легшу за 60 кг він просто "не бачив".

Пішки на 14-й поверх теж особливо не походиш. У будинку стояв сморід від сміттєпроводу та продуктів людської життєдіяльності. Поруч з будинком – залишки дитячого майданчика з використаними шприцами в пісочниці.

Цього разу перед моїми очима постала зовсім інша картина. Новий дитячий майданчик. Чистий під'їзд, в якому закрили сміттєпровід, а сміття мешканці виносять в баки у дворі. Кімната для консьєржів. Нові вікна та двері в місцях загального користування.

Головне – два нові ліфти, обидва здатні возити таких малогабаритних пасажирів як я. Нові поштові скриньки та облаштована кімнатка для керівника будинку.

Кооператив мешканців прибрав бомбосховище, знайшов орендаря під кав'ярню та облаштовує кімнати спільного користування – для дітей, гостей та мам. Провели воду та світло. Юрист кооперативу мешканців Сергій Куненко каже, що ця територія продовжить відігравати і роль бомбосховища. Ремонт роблять відповідно до вимог приміщень цього профілю. Наприклад, у цьому підвалі немає внутрішніх дверей. Ну і красивий розпис в усю стіну. Мама каже, що найкращий в Києві.

Також мені дуже сподобалася сучасна київська жіноча мода. Краса без жертв. За весь час я побачила, ймовірно, менше десятка жінок на високих підборах. Абсолютна більшість – в кросівках, "балетках", мокасинах, кедах та іншому зручному, переважно, спортивному взутті на пласкій підошві. Навіть в поєднанні із сукнями. Майже не зустрічала киянок та гостей столиці у надто вузьких спідницях та з "важким" макіяжем. Багато жінок не використовують жодної косметики. Але все одно мають доглянутий, модний та дуже європейський вигляд.

Своє перебування в Києві розпочала шопінгом в крамницях українського одягу. Дуже задоволена обновками - нехай вашингтонські модниці заздрять моїм якісним та стильним речам Made in Ukraine.

Із подругою, яка знімає будинок в Царському селі, зайшли забрати її дитину в державний садок на бульварі Лесі Українки. Чудовий, добре організований дитячий майданчик перед будинком. У середині – гарний ремонт. Великі, чисті кімнаті – окремо ігрова та спальна в кожній групі. Є ліжечка, що рідко побачиш у США – там діти сплять в одязі на матрацах, які стелять на підлозі.

Звичайно, це садочок у престижному районі й не зовсім безкоштовний – батьки доплачують, щонайменше, за харчування. Але і ми живемо в престижному районі в околиці Вашингтона, де за ясла і садочок віддавали майже половину однієї зарплати. Думаю, якщо порівняти всі аспекти садочків українських та американських, у дитячих закладах США знайдуться певні переваги. Але цей київський однозначно виглядає кращим ніж ті, що ми побачили під Вашингтоном. А ще у Києві є садочки з басейнами.

Подруга, у якої старша дитина ходила в садочок у США, а молодша – в Україні, дуже задоволена. Говорить, що донька біжить до садочка з радістю, добре харчується. Навіть за окрему плату вивчає іноземні мови у школі поруч. Особливо жінці подобається, наскільки дбайливо нянечки та виховательки ставляться до її власної кар'єри. Не обурюються, коли вона запізнюється забрати дитину.

"У США мене б кілька разів оштрафували та давно б вигнали", - каже вона.

Ну і трохи негативу. Київ – місто, де машини, громадський транспорт та пішоходи між собою не уживаються. Принаймні, комусь із них явно немає місця.

Машини ставлять посеред дороги, перетворюючи вулиці з двостороннім рухом на односторонні. Паркуються одними колесами на тротуарі, а іншими – на проїжджій частині. Кидають автомобілі в найменш очікуваних місцях.

Спочатку я припустила, що це - через відсутність платних автостоянок, до яких я так звикла у Вашингтоні. Але друзі кажуть, що вони є. У тому числі – кілька підземних. Але водії надають перевагу залишати свої машини навіть там, де існує ризик, що їх забере евакуатор. Не хочуть платити 20 грн за годину.