Чому молодь байдужа до політики

Суспільна шизофренія - важка хвороба. Згідно загальнонаціонального опитування громадян 14-29 років "Українське покоління Z", 65% опитаних погоджуються, що молодь має отримати більше можливостей, щоб її голос звучав у політиці. Однак лише 4% респондентів висловили бажання займатися політичною діяльністю і жоден респондент з вибірки не засвідчив власної участі в політичній діяльності на даний момент.

Хоча абсолютна більшість моїх знайомих до 29 років тією чи іншою мірою не задоволена політичною та економічною ситуацією в країні, цифри невблаганні. Згідно того ж опитування, лише 10% молодих українців дуже цікавляться чи скоріше цікавляться політикою. Зневага і презирство до політики стали настільки модними і поширеними, що знаходить сили слідкувати за подіями лише невелика частка молоді.

Молодь хоче, щоб її голос в політиці краще чули і щоб якість української політики змінилася. Але докладати зусиль, щоб розібратися, про що зараз йде політичний діалог на національному рівні і голосно донести власну політичну позицію, вона не хоче, бо політику зневажає. Очевидний абсурд. Але спробуйте в цьому переконати тих, хто в нього вірить.

Чи в одній політиці маємо таке роздвоєння свідомості? Ні, звичайно.

От, наприклад, кейс з державної служби - зарплатні держслужбовців. Більшість населення свято вірить, що платити чиновникам потрібно якнайменше. Одночасно, якщо запитати, хто буде подаватися на посаду директора фірми з оборотом в мільярд доларів і зарплатою в 10 000 гривень, всі як один скажуть, що лише шахраї чи дурні. Перевірено на таксистах - очевидного протиріччя в цих двох оцінках вони бачити не хочуть.

Але від правди і відповідальності не втечеш. Рано чи пізно доведеться зіткнутися з реальністю: або визнавши її, якою б суворою вона не була, або зіткнувшись з наслідками заплющення очей. Здається, що за останні 5 років ми мали б вже засвоїти цей урок.

Оригінал