Великі надії Путін покладає на прихід проросійського політика до влади в Україні

Список персональних санкцій жодного значення в Росії не матиме. Це могло б вплинути на хід виборів, якщо б вони в Росії були. А так Путін просто залишається на своєму місці.

Всі ці санкції — це цілковитий пшик для росіян. Але сума цих пшиків має і матиме велике значення не для внутрішньої політики РФ, а для зовнішньої. Остання, власне, лише і цікавить США.

Зашморг тисне - Путін намагатиметься його позбутися. Думаю, що коли його утвердять на посаді, намагатиметься йти на поступки, на розрядку. Перша причина — він уперся в стінку у своїх спробах експансії. Просто далі не має куди її вести. Можна скільки завгодно біснуватися по телебаченню, - це будь ласка. Але реальних дій робити ніде і ніколи.

Друге — американці показують, що вони теж відступати не збираються. Ці санкції і списки говорять про одне — послаблювати зашморг ми не будемо. А всередині цього зашморгу російська економіка почувається погано.

Американці можуть заморозити виведені російськими можновладцями у Штати гроші лише, якщо змінять свій суспільно-політичний. Це - правова держава. А російський політичний устрій називається "поліцейська держава". У такій власність можуть реквізувати, блокувати згідно рішення адміністративних органів. У правовій державі це можна робити лише за рішенням суду. Тому російські мільярдери й виводили туди фінанси.

Якщо уряд Сполучених Штатів розпочне 200 справ - США проти Сєчина, Потаніна, Фрідмана, Вексельберга - і виграє, тоді по них гроші заморозять і реквізують. А просто так це зробити не можна. Це б означало, що Америка з правової держави перетворюється на поліцейську. Тоді звідти втечуть не лише Фрідман і Вексельберг, а й американські бізнесмени.

На Україну безпосередньо ці санкції не вплинуть. Опосередковано — так. Бо якщо Путін намагатиметься вибудовувати детант (ослаблення напруженості в міжнародних відносинах, розрядка, - ред.) з Заходом, то на чому реально він може це робити?

Заходу плювати на внутрішню ситуацію в Росії. Залишається три позиції. Це участь РФ в кібератаках під час виборів у США. Друге — це Сирія. Вона абсолютно не потрібна ні Москві, ні Вашингтону. Але це той місток, на якому зустрілися два барани. Третя позиція — це Україна. Тут є дві частини. Перша - Крим. Для Росії вона не обговорюється, незалежно - Путін президент чи не він. Поступок тут не буде, але і санкції за півострів мінімальні. Друга тема, серйозніша — Донбас. Його б Путін з величезним задоволенням злив. Правда, не впевнений, що Україна аж так прагне назад отримати цей скарб.

Сам по собі цей український регіон Путіну не потрібен. А для Заходу, особливо для Європи, вихід із Донбасу означав би можливість розрядки в стосунках із Москвою. Можливість зняття хоча б частини санкцій. Тоді б російська економіка з зашморгу б частково вилізла.

Путіну треба злити Донбас. Але так, щоб продати це як свою величезну перемогу. Тут має кілька можливостей. Найочевидніша — надія, що до влади в Україні прийде проросійський політик. Тоді б проблема Донбасу вирішилася за один день.

До виборів президента України не думаю, що Володимир Володимирович буде робити якісь істотні кроки. Може тиснути на українське суспільство інформаційно: оберіть президента, який мене влаштовує. Хай він не вимагатиме включення України в Євразійський союз (до нього входять Білорусь, Казахстан, Росія, Вірменія, Киргизстан, - ред.) чи щоб російську мову зробити державною. Мовляв, у вас претензії щодо Криму — ми не проти, залишайтеся з ними. Просто зменшіть напруження антиросійської риторики, змініть піар-вектор - і ми домовимося по Донбасу, ви його назад отримаєте. І про торгівлю домовимося.

Леонід Радзіховський, у коментарі для Gazeta.ua