Чому варто подивитися новий фільм Джо Райта

Якщо днями плануєте похід у кіно - не пропустіть "Темні часи" ("Darkest Hour") Джо Райта. Не шедевр, але міцний і актуальний середняк. На диво мало пафосу, а де він є - то гарно поданий і в суто у британській іронічній манері.

Критики так розхвалювали Гері Олдмана в ролі Черчилля, що складалось враження, ніби вся стрічка тримається на його потугах. Але це не так - решта касту підібрана вдало, операторська робота й сама атмосфера стрічки добротно передає хаос і розгубленість весни 1940-го (особливо крута сцена бомбардування Кале, зачепило).

Більшу частину фільму Вінстон не планує оборону Британії, а бореться з опозицією всередині власної партії консерваторів та спробами Чемберлена і Галіфакса показати його клоуном та відправити у відставку. Причому цікаво, що аргументація віконта Галіфакса - ідеальна (згадалась Тимошенко з її "жоден танк не повинен виїхати з казарми"). Він майстерно оперує фактами, щоб довести необхідність переговорів і безглуздість боротьби з Гітлером. А Черчилль - один волюнтаризм і популізм.

Забавно, але показано, як заради уникнення паніки серед підданих Великої Британії - Черчілль іде на свідомий і довгий обман суспільства. Прем'єр на коліні планує операцію з евакуації "Динамо" та інспектує залишки французької деморалізованої армії - а паралельно виголошує пропагандистські, ура-патріотичні та відверто брехливі заяви на BBC. І хто зараз скаже, що він був неправий? Хто знає, як би склалась історія Другої світової війни, аби Черчілль вивалив на британців усю правду про стан на фронті й вони піддались на ідеї лорда Галіфакса про нові поступки Райху? Всі "Темні часи" Черчілль приймає складні рішення, ловить тумаки від урядовців свого кабінету, розчаровується у союзниках і потроху божеволіє під грузом відповідальності.

Отут і єдиний сильний недолік фільму - це якась "трампізація" образу Черчилля. Серйозно, Олдман і Райт подають його не скільки інтелектуальним хитрим політиком, а як трохи поїхавшого старигана, який надто часто дає драматичну слабину і втрачає хватку. Прем'єр спускається у метро радитись з народом щодо питань війни/миру на початку ХХ-го століття? Серйозно? Вінстон, який бачив три війни і особисто брав участь у двох, поміж яких - Велика війна, ледве доганяє фронтові звіти свого штабу й несе якусь єресь на зустрічі з французькими військовими? Ну смішно ж (тут Черчилль стібеться з німецької тактики танкового бліцкригу - в той час як у своїх мемуарах він пише, що аж у Першу світову викупив потенціал панцерників). Особливістю Черчилля якраз і було тверезе розуміння обстановки, залізна сила волі та візіонерство. А тут ніби лайт-Трамп - спонтанні емоційні рішення, крики і закос під проксі-демократію в метро. Ми знаємо, що це був ще той ексцентричний дід, але ж не наскільки.

Дуже дисонує з одним із найвдаліших образів Черчилля в кіно - у свіжому надуспішному серіал "Корона". Підстаркуватий ексцентричний прем'єр-міністр у виконанні Джона Літгоу однозначно більш відповідає реальності, ніж образ Олдмена.

І що впадає в очі уже через перші 30 хвилин фільму: "Темні часи" можна ідеально зшити в одну монструозну по часу стрічку - разом із "Дюнкерком" Нолана. "Темні часи" - як дзеркальне відображення подій на французькому узбережжі, тому коли показували бункер військового кабінету, де генералітет та Вінстон обговорювали перебіг кампанії Вермахту - перед очима стояли кадри ноланового фільму.

І не дивно, бо режисер "Темних часів" Джо Райт поставив дуже непоганий фільм "Спокута" з найкращим візуальним рядом історії евакуації Дюнкерка (по реалізму - Нолан і близько не стояв). Тому Райт шарить у постановці воєнних сцен - тут їх небагато, але кожна подана дуже оригінально і майстерно.

Врешті ключові ідеї стрічки. Перший меседж - ніби послання Заходу у виступі Черчилля на засіданні військового кабінету: "Вивчіть цей урок! Скільки ще диктаторів треба заспокоїти і засипати привілеями, щоб ви зрозуміли - неможливо домовлятись з тигром, якщо твоя голова у нього в пащі!". Щось мені це нагадує - і навіть не з сучасності. Черчилль, як свого часу Микола Міхновський (1873 - 1924 роки; перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська. - Gazeta.ua).

Перший десятиліття кричав, що Гітлера слід забити в зародку, а другий - все життя говорив, що Російська імперія - ворог українства і слід вирватись з цієї тюрми та вибороти незалежність. Черчилля вважали фріком навіть після обрання прем'єром. І Міхновського вважали неадекватом, що існував окремо від "елітарної" проукраїнської тусовки, яка дозріла до самостійності лише тоді, як стало пізно. Обидва виявились праві.

І другий меседж, ще ближчий до нас, ще актуальніший, чітко мілітарний і теж виголошений Черчіллем у полеміці з консерваторами: "Нації, які змагаються до останньої краплі крові - відроджуються. А ті, що падають на коліна - приречені".

Оригінал