Виявляється, що одна з головних причин "протистояння" Росії і Заходу, це "бажання самоорганізовуватися проти зовнішнього ворога". Це, колеги, не про Росію. Це про Європу.

Ілюзіоніст.

Здійснилося! Світу представлена ​​"Стратегія для Росії. Російська зовнішня політика: кінець 2010-х-початок 2020 х років ". Творцем "Стратегії" стала Рада із зовнішньої та оборонної політики. Автори пообіцяли нам "новий інтелектуальний імпульс" і поставили завдання пояснити суспільству навколишній світ. Звучить амбітно. Осскільки серед авторів чимало гідних людей, віддамо належне їхнім зусиллям. Скажу одразу: з низкою спостережень членів СВОП важко не погодитися. Але ж головне - який месидж ці спостереження обрамляють. І ось коли берешся до засвоєння обіцяного "імпульсу", важко утриматися від відчуття, що тобі підкладають не те, що обіцяли. Причому, наші ілюзіоністи навіть не дбають про переконливість створюваної ними реальності. Дивіться самі.

1. Так, свою енергію творці Стратегії направили на те, щоб довести, що із Заходом покінчено. "Старий Захід не залишиться "лідером розвитку"; ЄС переживає "структурну кризу"; сьогодні головне "управління спадом старих". Але що тут нового, якщо погребінням Заходу російська пропаганда займається вже стільки років? Виникає і більш підступнне запитання: якщо Захід закінчився, то звідки у нього енергія для "експансії" і "тиску, націленого на зміну режиму" в Росії, в чому його звинувачують автори? І проти кого націлена мілітаризація Росії, якщо Захід можна викинути до смітника?

2. Коли читаєш про "глибоке стратегічне партнерство" Росії з Китаєм, сумніви про здатність авторів реалістично дивитися на світ посилюються. Автори чомусь вірять в можливість "тандему" Китаю з Росією, в той час, як більше ознак того, що китайці думають про свій тандем із США. І чомусь автори сподіваються, що Китай, як наймогутніша держава майбутнього, буде ставитися до Росії делікатно. А з якого дива? Втім, поговоривши про російський "поворот" на Схід, автори раптом визнають, що він "недостатньо забезпечується". Тоді до чого весь цей дзвін?

Свою енергію творці Стратегії направили на те, щоб довести, що із Заходом покінчено. Але що тут нового, якщо погребінням Заходу російська пропаганда займається вже стільки років?

3. У пошуках доказів занепаду Заходу колеги завели пісню про "не-Захід який піднімається". Але хто там піднімається в "Не-Заході"? Китай, який не знає, як пристосувати свою систему до нових викликів? Або Бразилія з розваленою системою управління? А може Індія, яка хоче бути з Запалом, а не з "Не-Заходом"? Або піднімається Росія?

4. Іноді при читанні виникає відчуття "кривого дзеркала". Так, виявляється, що одна з головних причин "протистояння" Росії і Заходу, це "бажання самоорганізовуватися проти зовнішнього ворога". Це, колеги, не про Росію. Це про Європу.

5. Постійний рефрен про необхідність зберегти суверенітет Росії починає викликати занепокоєння. Видно, автори дуже сумніваються в тому, що Росія суверенна. Але хто може Росії загрожувати крім її правлячого класу, який все, що міг, перетягнув на Захід (а не в "не-Захід який піднімається")?

6. Коли ж автори переконують нас, що російська зовнішня політика "в цілому вдала", а дипломатія є "майстерною", починаєш питати себе, які їхні критерії успіху? Може бути автори - аматори чорного гумору і тому ізоляцію Росії, недовіру до неї навколишнього світу сприймають, як успіх?

7. Автори стверджують, що Росія почала пропонувати світу "життєздатний набір цінностей" і серед них політичний плюралізм і невтручання у внутрішні справи інших країн. Ось тут подумалось: а може, "робоча група" свопи просто троллить читача?

8. Одна з "цінностей" Росії- це "цінність великодержавництва". І за цю цінність, кажуть ілюзіоністи-гумористи, доведеться "дорого платити". Від себе зазначу: населення вже платить; і не тільки населення Росії. Але як тоді з'єднати бажану для СВОП "цінність" із закликом до "підйому людського капіталу"? Адже світова історія доводить: або великодержавництво або людський капітал!

Погоджуся, однак, з висновком авторів про те, що "більшість еліти не готове" до повороту до людського капіталу. "Стратегія" не залишає сумнівів в тому, до кого належать її автори.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал