Замість того, щоб сидіти зараз тихше води нижче трави і чекати, коли саме розсмокчеться і, може, Мундіаль ще й відбудеться - знову лізуть в усі діри, так і не зрозумівши, що ситуація змінилася. Дуже сильно змінилася. Що межа перейдена. І все тепер буде зовсім інакше.

Проблема в тому, що вони реально не розуміють такої штуки, як "межа".

Світова спільнота готова закривати очі на що завгодно - на обстріли Грозного зброєю невибіркового ураження, на узурпацію влади, на придушення свободи, на ув'язнення людей, на політичні вбивства, на те, що твої спортсмени допінг жеруть жменями, на підкупи у футболі, на газові закидони , шантаж і постійні погрози перекрити кран, на залітання у чужий повітряний простір, на обльоти своїх кордонів стратегічними бомбардувальниками і тощо, тощо ...

Навіть на Південну Осетію готові закривати очі.

Готові б закривати очі і далі, але в результаті в решті-решт в один чудовий день настає такий момент, коли ти робиш щось таке - що, в принципі-то, робив до цього й раніше не раз, і що сходило з рук - але тепер раптом бац! - І весь світ говорить - ні, все, братан. Хорош. Щось ти дістав. Ти дістав вже всіх і остаточно. Ось раптом, одразу, махом.

Вони думають, що якщо і буде сипатися, то посиплеться в одному тільки місці - скажімо, нафта впаде - а у всіх інших місцях буде так само, як і було

І те, що прокатувало вчора, прокатувати перестає. Взагалі.

Вони думають, що якщо і буде сипатися, то посиплеться в одному тільки місці - скажімо, нафта впаде - а у всіх інших місцях буде так само, як і було.

Ні, хлопці.

Сипатися буде все і одразу. Скрізь. На всіх фронтах. Навіть там, де ви і подумати не могли.

Спортсменів змішають із землею допінговими скандалами. Відберуть олімпійські медалі і звання. Рознесуть дощенту куплений на корені футбол. Пошлють на фіг з газовим шантажем. Обвалять нафту. Зіб'ють літак. Почнуть під лупою розглядати твого президента ФІФА. Почнуть писати про розслідування Навального. Запустять процес переділу ринку - всього ринку, глобального, від саудитів із їхньою нафтою у Польщі, до українського зерна в Китаї - а це процес вже практично незворотній. Накладуть санкції. Поставлять зброю Україні. Закриють очі на закидони Ердогана. Заведуть розмову про перегляд Мундіалю. Скасують "Східний потік". Скасують "Турецький потік". Прокладуть новий Шовковий шлях в обхід Росії. І далі, і далі, і далі. Як снігова куля.

Ось, здавалося б - "Сметливый" все зробив правильно. Ні до чого докопатися. На тебе йде судно, на радіо не відповідає, чорт його знає, чим воно там начинено, ти відганяєш його чергою зі стрілецької зброї "на дистанції гарантованого неураження", після чого воно змінює курс і йде. Ну все ж грамотно. Все за правилами. За законом. Ще пару місяців тому з цього інциденту взагалі навіть теми для розмови не було б. Здзвонилися, з'ясували, взаємно вибачилися - все, проїхали.

Але те, що прокатувало пару місяців тому, сьогодні вже більше не прокатує

Але те, що прокатувало пару місяців тому, сьогодні вже більше не прокатує. Віджимаєш Крим, бомбиш праворуч і ліворуч якихось там туркоманів, про існування яких ти навіть і не знав, висилаємо турецьких студентів, забороняєш помідори, викликаєш військового аташе в МЗС, одразу ж, на наступний день, якимось катером ФСБ "відганяєш" турецький сейнер від нашої бурової платформи - і опа-опа, раз-два-три, стежимо за руками - звичайне рядове морське непорозуміння перетворюється на реальну світову проблему.

"Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що терпіння Анкари досягло "межі" після "надмірної" реакції Росії в ході інциденту в морі, повідомляє Reuters з посиланням на італійську газету "Коррьєре".

Замість того, щоб сидіти зараз тихше води нижче трави і чекати, коли саме розсмокчеться і, може, Мундіаль ще й відбудеться - знову лізуть в усі діри, так і не зрозумівши, що ситуація змінилася. Дуже сильно змінилася. Що межа перейдена. І все тепер буде зовсім інакше.

Дивовижна здатність черпати лайно ложкою з нічого.

Вірю в наших. Вірю, що вони нам ще й з Туреччиною бочку лайна організують.

Вже що-що, а цей талант у них точно не відняти.

У рамках проекту "Журналістика без посередників"

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал