Кодифікація , як основа демократичних перетворень в українському суспільстві

Lex est, quod populus Jubet atque constituit
Закон – це те, що народ наказує і постановляє.

Життєдіяльність суспільства в кожній із сфер повинна регулюватись окремим кодифікованим актом. Кодекси Адріана, Гермогеніана і особливо кодекс Юстиніана, охоплювали як приватні, так і публічні правовідносини у давньоримському суспільстві. Прикладом може стати Цивільний Кодекс Наполеона, в основу якого було покладено принципи та правила римського права.

"Некодифицированнное и рассеяное в многочисленных законодательных актах административное право нуждается более, чем какая-либо другая отрасль правовых норм, в систематизации и теоретическом освещении", - В.Л. Кобалевський, 1924 р.

Сьогодні ми можемо переконливо говорити про необхідність кодифікації законодавства України, як основного завдання української юриспруденції, але ми повинні розуміти, що на сучасному етапі створити "кодекс кодексів", в якому Конституція виступає в якості преамбули, а всі інші кодекси в якості розділів, не уявляється можливим.

Кодифікація завжди пов'язана з глибокою і всебічною переробкою чинного законодавства та внесенням до нього суттєвих змін. Кодифікація забезпечує внутрішню погодженість, цілісність, системність і повноту правового регулювання відповідних відносин.

Кодифікація є найбільш досконалою формою систематизації законодавства. Правовою метою кодифікації є впорядкування нормативної основи права, забезпечення найбільш доцільного процесу реалізації права, поліпшення структури кодифікаційних актів, удосконалення їх логіки, мови, стилю. Зазвичай кодифікація (на відміну від інкорпорації) грунтується на системі права, хоча повністю може з нею і не збігатися.

Якщо система права в цілому має об'єктивний характер, не залежить від волі законодавця і визначається предметом правового регулювання, то кодифікація законодавства іноді може порушувати цю об'єктивність і проводитися на підставі суб'єктивно вибраного законодавцем класифікаційного критерію. Іншими словами, якщо система права виключає диференціацію, за якої правові норми однієї галузі (інституту) права опинилися в іншій, то кодифікація передбачає групування в єдиний комплекс правових норм різних галузей (інститутів) права. У зв'язку з цим кодифікація законодавства не може у всіх випадках збігатися з системою права. Але можна із впевненістю сказати, що система права слугує основою для кодифікації, логічної обробки і розміщення законодавчого матеріалу у визначеному порядку.

Justitia est constans et perpetua voluntas Jus suum cuique tribuendi. Правосуддя – незмінна і постійна воля надавати кожному його право.Юстиніан

У юридичній літературі та на практиці виділяють кілька видів кодифікації: загальна кодифікація, яка розуміється як прийняття серії кодифікаційних актів з усіх основних галузей законодавства і, як результат, – створення об'єднаної, внутрішньо узгодженої системи актів типу "кодекс кодексів"; галузева кодифікація результатом якої є охоплення законодавства тієї чи іншої галузі; спеціальна (комплексна) кодифікація, яка сприяє виданню нормативно-правових актів, що регулюють той чи інший інститут.

Кодифікація завжди має офіційний характер і здійснюється виключно державними органами. Кодифікаційна діяльність здійснюється періодично, залежно від накопичення нормативного матеріалу і об'єктивної необхідності його всебічного опрацювання. Кодифікація вимагає, щоб проект нового нормативно-правового акта містив лише ті норми, що зберегли свою дію і виправдовують себе, а також щоб вводилися нові норми, вносилися зміни і доповнення, усувалися прогалини у правовому регулюванні. Проект кодифікованого акта подається до компетентного органу у звичайному порядку, але одночасно з цим мають подаватися пропозиції, спрямовані на скасування акта (актів) або їх частин, що фактично втратили чинність у зв'язку з прийняттям нового нормативно-правового акта, а також містять положення, що увійшли до нового нормативно-правового акта.

Наголосимо, що кодифікація є формою правотворчості, адже основне її призначення полягає у забезпеченні найбільш повного правового регулювання певної сфери суспільних відносин шляхом прийняття логічно довершених нормативних актів комплексно-узагальнюючого характеру. Більше того, кодифікація свідчить про високий рівень правотворчості, а наявність численних кодифікаційних актів – про досконалість системи нормативно-правових актів і законодавства у державі.

Кодифікація є важливим системотворчим і стабілізуючим фактором усієї правової системи і сприяє організованому розвитку права, проймає його єдиними принципами, загальними правовими поняттями та категоріями. Прийняття кодифікаційних актів як результатів кодифікації спрямоване на посилення в законодавстві елементу стійкості та формування стабільної нормативно-правової бази.

Слід пам'ятати і те, що та або інша галузь права не повинна мати "власні" кодекси. Наприклад, процедурне право охоплює всю діяльність державних органів, господарську та інші види діяльності. Той або інший кодекс може "охоплювати" декілька галузей права. Так, ліцензійне право регулює питання про видачу ліцензій для видобутку корисних копалин, продаж медикаментів тощо, а дозвільне право – про використання зброї, керування транспортними засобами, допуск до певних видів діяльності. Між собою вони тісно пов'язані. У той самий час вони є складовими як публічного, так і приватного права. Але й господарське право пов'язане з адміністративним.

Варто приділити ще більше уваги теоретичному підґрунтю правовідносин, що склались у нашій державі. Не слід забувати і про такі поняття, як "публічність розгляду приватних спорів", "публічність норм, що регламентують приватні відносини". Такі перетворення можливі лише у випадку кардинальних змін у теорії адміністративного права, відмови від всеохоплюючої керівної ролі, яку відіграло радянське адміністративне право.

Що ж має містити Адміністративний кодекс? По-перше, правила і норми поведінки державних службовців та інших посадових осіб, які здійснюють управлінську діяльність. Ці норми конкретизуються в Законі України "Про звернення громадян", у посадових інструкціях, які регулюють відносини чиновників із громадянами. По-друге, норми щодо адміністративних проступків, які містяться в антикорупційному законодавстві. По-третє, особливістю проваджень у справах про адміністративні проступки має бути контроль за діяльністю державних службовців, який повинні здійснювати керівники відповідних органів і служб, служби внутрішньої безпеки, прокуратура. Саме вони мають стати тими інстанціями, які забезпечать захист прав і свобод громадян.

Однак головну роль мають відігравати громадські організації, профспілки, безпосередньо активні громадяни, які через адміністративні суди сприятимуть удосконаленню діяльності органів державної влади.

Таким чином, замість усеосяжної, всеохоплюючої ролі, яка відводилась адміністративному праву в радянській правотворчій та правозастосовчій системі, де воно обґрунтовувало та підтверджувало правову управлінську партійну амбітність та комуністичну заангажованість державної влади в усіх без винятку публічних та приватних відносинах, адміністративне право посяде гідне місце серед інших публічних правовідносин, закріпивши своє провідне значення в публічному праві.

Отже, адміністративний проступок – особливий вид публічного проступку. Особливістю адміністративного проступку є те, що, говорячи про проступки у сфері управління, ми повинні пам'ятати про наявність дисциплінарних та службових проступків з особливостями суб'єктивно-об'єктивних ознак, провадженням тощо.

На жаль, лише деякі статті Кодексу України про адміністративні правопорушення відносяться логічно та змістовно до адміністративних деліктів: Ст. 14. Відповідальність посадових осіб, статті пов'язані з відповідальністю посадових осіб органів державної влади, глава 13 А та 15 А Кодексу.

До Кодексу України про адміністративні правопорушення мають бути внесені кардинальні зміни, які дадуть змогу змінити та виправити нелогічний, неадекватний стан речей у нашому суспільстві, що не відповідає сучасним реаліям життя та правової науки. Така адміністративно-правова реформа, у свою чергу, призведе до створення реальної правової основи для гармонізації законодавства, суспільно-культурного та економічного зростання нашої держави.