http://zaxid.net/news/showNews.do?skrinka_pandori&objectId=1347660
Дуже цікаві думки, багато з чим згідний, але... Зокрема в архіві МВС, що на Кривоноса у Львові містяться дуже цінні слідчі справи на всіх репресованих радянською владою - відомих і пересічних громадян. При цьому справи містять фото, первинні допити і свідчення. Ще одна цікавинка це судові справи, які зберігаються і в МВС, і в судах. Як відомо, система радянського документообігу передбачала систематичне копіювання документів та їх надсилання в НКВД, МВД, ЦК і тп. Саме тому. дуже багато документів, які могли бути знищеними чекістами, чудом збереглись в МВС і оборонці. Доступ однозначно потрібен. Доступу насправді не було! В МВС фактично функціонували лише архівні збірки, що мали відношення до реабілітації людей. Біографія, обвинувальний акт і вирок, все решта сов секретно. А це протоколи, звіти слідчих, опер, конвойних груп і тп. Знову ж матеріали судів, там копії документів всіх відомств, судові допити, апеляції, навіть відеозйомки судів і експерементів. Про слідчі справи НКВД взагалі найтаємніше що є для дослідників.
2. Також не бачу у законі жодної радянщини. Є формальна, бюрократична мова заправлена місійністю і бажанням створити модерну українську національну ідею. Відповідно, замість прагматичних і практичних механізмів нам десь підсунули ідеалізм та захопленість.
3. Створення єдиного архіву УІНП, - дійсно дурня породжена амбіційністю окремих персонажів. В нинішніх соціально-економічних умовах можемо говорити лише про Єдиних архівний фонд УІНП, типу віртуального архіву, до якого входять матеріали з різних архівів, але мають єдину тематику. Єдиним можливим способом контролювати відомчі архіви - є перепідпорядкування їх обласним архівам, чи створення в їхніх межах окремих відділів галузевого призначення. До слова це треба робити негайно і без затримок на всілякі архівотворчі тенденції.
Найбільша проблема нашої адміністративно-державної система - це наявність дублюючих органів. Зрозуміло, що кожен поважаючий себе київський чиновник прагне підімяти під себе чи то відомство, чи то комісію, чи іншу кантору, щоб мати політичний капітал чи засоби впливу і тиску. Однак в даному випадку, державницька позиція має взяти гору, згідний на всі 100, що кадри мають призначатися парламентом, наглядовою чи вченою радами і тп. Повинна розвиватися система дослідницьких проектів.
З приводу цькування і "постраждалих". Я б сказав, що обидві сторони одного поля ягоди... Нещодавно ми всі були свідками, як команда професійних технологів та соціальних маніпуляторів намагалася декласифікувати Ювілей Митрополита Андрея. Можливо, вони захопилися, чи ще щось, але вирішили показати свою значимість і вплив на загальнонаціональному рівні. але як кажуть: клин вишибають клином, - як відповідь на одну істерику розпочали іншу. В даному випадку єдиним способом об'єктивізації процесу повинні стати законотворчі ініціативи. Усі недоліки та інструментальні недопрацювання повинні бути виправлені. Дуже важливо, щоб це робилося не після отримання практичних наслідків дії законів, а вже зараз на базі моделювання та прогнозування.
І, щодо "відволікаючого маневру"... Не думаю, що "історія" сьогодні може стати відволікаючим фактором для суспільства, зараз працюють технології вищого рівня, - типу котлів, оборони аеропортів. мінських переговорів, нормандських форматів, майбутнього президента АІС і тп. Звісно, скандали про співпрацю з чекістами будуть смаженою цікавинкою, але не більше. Наше суспільство останнім часом пройшло потужну ціннісну революцію, або як пишуть класики - модернізацію. Нас вже нічим не здивувати: беззбройних били, забивали і розстрілювали; "правоохоронці" захищали свої кишені і отримували заохочення від злочинців; "патріоти" ставали міністрами не для реформ, а для того. щоб перенаправити та перепідпорядкувати фінансові потоки. Довкола занадто багато смертей і страждань, яким не видно кінця і краю. Зараз історія - це лише частинка інформаційного пазлу.