Не політика

Українці, свого часу позбавлені навіть найменшої можливості не те, що брати участь, а навіть обговорювати сферу політики, з настанням незалежності і, особливо, приїздом в країну шоу-менів типу Шустера відриваються на повну. Зали на всіх політичних то-шоу фізично забиті до відказу, продавці на базарі говорять виключно про політику, бабусі по селах і ті вже давно знають імена всіх депутатів парламенту. Люди забули про те, що в нас ще є шоу-бізнес, література, спорт і за абсолютних зірок визнають тільки представників політичного істеблішменту.
Звісно, колись дана ситуація буде серйозно вивчена – як не політологією, то бодай психологією – комусь обов'язково стане цікаво, звідки росли ноги явища хронічного фанатизму і переймання політикою і до чого це призвело.
На щастя (чи й на жаль) є люди, які так і не стануть об'єктами досліджень, оскільки політика для них, як і в совєтські часи, залишається далекою.

Знаю людину, яка абсолютно не переймається сферою політики. Звісно, в це важко повірити, але дядько мого одногрупника навіть не має уявлення, хто зараз прем'єр-міністр, не знає він вірогідних кандидатів у президенти, плюс, так само його мало цікавить новий президент Сполучених Штатів Америки разом з усією своєю адміністрацією та інші не суттєві речі….
Справа в тому, що він не довіряє власній дружині. Він її ревнує, адже, я так розумію, архаїчний тип мислення власника в нього збережений значно краще, ніж та ділянка мозку, що відповідає за логіку.
А найсмішніше те (принаймні для мене, людини, яка свого часу зачитувалась романом Ерленда Лу "Наївно. Супер", де головний герой все постійно класифікує), що він постійно складає список чоловіків, які, на його думку, є потенційними або й діючими коханцями дружини. Я не знаю, як виглядає процес добирання кандидатів у список; так само не здогадуюсь, чи нумерація чоловіків є просто нумерацією, чи, може – це список спадання ймовірності, де на першого номера падає найбільша підозра в зв'язках із коханою…

Знаю одне: остання редакція списку потенційних коханців дружини налічувала двадцять одну позицію. Саме таким бачив акуратний листок паперу батько мого одногрупника, коли йому – по секрету – цей "документ" було довірено, на що він, чесно кажучи, я навіть не знаю як відреагував…
Не уявляю я і своєї реакції на подібну відвертість людини. Ми з ним не знайомі, а тому ймовірність, що я колись той список побачу, дорівнює нулю. Та все ж таки, якби… Якби він показав мені список імен то знаю, що я б не сміявся, не звинувачував би в якихось гріхах, як то обмеження свободи своєї дружини. Я б просто потиснув йому руку лише за те, що він не знає імен людей, які можуть стати майбутнім президентом України. Бо, направду, є речі від того важливіші…