розрив шаблону/мізків

Сиджу з вивернутими мізками. Була вчора в госпіталі МВС, поїхала спитати що бійцям треба, привезла книги. Їхала туди з думкою, що там більшість західняків, бо нам переважно показують сюжети про ротацію або похорони бійців з Житомира, Білої Церкви, Франківська, Львова, Вінниці. Рідше Полтави, Сум, Кіровограда. Ще рідше Запоріжжя, Харкова. І ніколи з Донецька-Луганська. Ви знаєте про когось з добровольців -східняків з телевізора і інтернету крім Семенченка і вже покійного чоловіка Тані Чорновіл? -Я ні. Після поїздки в мене склалось враження, що медіа нас продовжують ділити на патріотичний захід і ватний схід, який і рідну маму продав би за миску баланди і якому байдуже хто в ту миску наливає. І який вже точно не бути пручатись, навіть якщо наступити йому на глотку.
Вони вже й картинку "Країна Єдина" в куточку наших телевізорів прибрали, яка в мене не викликала нічого крім відчаю і безпорадності , і була схожа на малоефективну соломинку для потопаючого.
На посту медсестри попросила дати список палат бійців, які приїхали з далеку, до яких ніхто не приходить, бо родичі далеко. Зустрілась з двома бійцями,обидва добровольці, Роман з Донецька, Ігор з Алчевська. Один любить поезію, інший детективи В. Пікуля. Їхні кісточки збирали по шматочкам.
Невдалось зустрітить ще з 4-ма добровольцями з Луганську. Вони саме тоді поїхали на мед. обстеження в інші лікарні.
Тобто в списку із шести бійців, яки прибули з далеку 100% добровольців і 100% зі сходу і 100% за Україну. Ну і давайте, журналісти, розказуйте мені далі про 100% ватний Донбас.
І знаєте що? Мої нові вивернуті мізки подобаються мені більше. Ніж ті,що були у мене ще вчора. На дні скриньки Пандори лишається надія. Від вчора моя надія окріпла, як і окріпло моє преконання, що кожен з нас відповідальний за те, якою Україна буде завтра, післязавтра і через 100 років. Україна таки, Єдина! Слава Україні! Слава донбаським героям!