Морські походи запорожців

Українське козацтво є справжнім феноменом у світовій історії. Незважаючи на тодішні соціально-політичні умови, вони зуміли створити непереборну військову силу, котра прославилась не лише в Україні а й далеко за її межами. Це можна підтвердити, взявши до уваги хоча б міць їх морського флоту, котра не давала спокою туркам і зробила козаків справжніми господарями тодішніх вод. Саме на морських походах запорожців і зупинимо свою увагу.

Українці здавна славилися своєю волелюбністю, тому терпіти сваволю орди на українських землях їм було не під силу. Саме тоді козаки усвідомили необхідність мати сильний морський флот, аби контролювати дії османів на чорноморському узбережжі Криму та Туреччини. Це завдання взяли на себе запорожці – козаки, які мешкали за порогами Дніпра. Надзвичайно кропіткою була підготовка до походу. Відомо, що козаки, як ніхто інший, відрізнялися своєю організованістю, яка і стала ключем до перемоги у морських походах.

Деякі науковці вважають, що морський похід цілої флотилії чайок ніщо інше, як вихід у море запорозької піхоти, яка змінила вози на морські човни. Як відомо, запорозькі піхотинці були досконалими воїнами: дисципліновані, мужні, непохитні, чудові стрільці з ручної вогнепальної зброї, які не боялися смерті і могли дивитися їй прямо у вічі. Зрозуміло, що таке військо на борту чайок вже саме по собі було запорукою перемоги.

Організація походу охоплювала декілька етапів:

• - вибори похідного отамана;

  - визначення мети походу;

• - розподіл козаків на екіпажі;

• - вибір місця і часу для будови чайок;

• - забезпечення їх необхідним оснащенням та озброєнням.

Важливим етапом було будівництво чайок. Кожен загін з 50-70 людей повинен був збудувати таку для себе впродовж кількох тижнів, що було можливим лише завдяки доскональній організації. Адже іноді морський похід потребував від 80 до 100 суден. Матеріалами для будівництва слугували липа, верба, ситник, яких було вдосталь на правому березі Дніпра.

У самій же чайці могло поміститися від 50 до 70 чоловік, а також зброя, військові припаси, одяг і харчі. Цікаво, що всупереч нинішній загальноприйнятій думці щодо козаків, на борт категорично заборонялося брати алкогольні напої. За порушення цього закону винного карали смертю – викидали у воду.

Свідчення про побудову чайки знаходимо у французького інженера Гійома де Боплана, котрий стверджував, що головною частиною чайки був кіль-човник довжиною до 15 метрів, видовбаний з липи або верби. Від цієї основи розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, а човен забезпечували жердинами. Дошки міцно спаювали, обводили колодою з липової кори і обливали смолою. Далі на обох бортах колодою прив'язували снопи очерету, які не давали змогу човну затонути навіть тоді, коли він значно наповнювався водою.

Що ж брав із собою в похід запорожець-морський піхотинець? У його арсеналі була 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець і шабля, а також одяг на зміну, білизна та шапка.

Вже в середині ХVІІ століття запорожці здійснили успішні морські походи. У 1606 році штурмували фортецю Кілію та Білгород, захопивши при цьому 10 турецьких галер. Тоді ж взяли під свій контроль неприступну фортецю Варну. Керував цим походом гетьман Війська Запорозького Григорій Ізапович. Протягом наступних 15 років запорожці вдало ходили на Азов, Кафу, Трапезунд, Карамуссал, Сіноп тощо. Наслідком цих походів було послаблення агресивних дій Османської імперії, а також визволення великої кількості невільників із турецько-татарської неволі.

Для турецьких галер запорозький човен був невловимим, а тому непереможним. Він був наче річковий птах чайка, звідки і пішла його назва. З огляду на те, що це було відрите судно, походи здійснювалися переважно в червні або ранньою весною.

Перебування на чайці було ділом непростим. Веслували у три зміни під палючим сонцем, дощем, на вітрах чи сильних хвилях. Човен то потопав, то виринав у водах. Це викликало нудоту, головний біль, сонливість, тому усі члени екіпажу перебували під постійним психічним та фізичним напруженням. У морські походи щоразу брали невелику кількість юнаків, аби ті змогли призвичаїтися до таких непростих умов.

Проте навіть такі складнощі не лякали запорожців від досягнення численної кількості перемог, про які вже було згадано. Хотілося б відзначити що у 1624 році вони тричі нападали на Константинополь, незважаючи на заходи, вжиті Польщею і Туреччиною, аби не допустити нових морських походів.

Важливу роль у переможних морських козацьких походах відіграв гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який домігся збільшення запорозької флотилії та розробив власну стратегію боротьби. Вона полягала у веденні бою на теренах ворога. При цьому запорожці атакували декілька фортець одночасно, але основний удар наносили центрові.

Отож, можна зробити висновок, що морські походи козаків – невід'ємна складова національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки значно розвинули мореплавання на теренах України та змогли пристосувати його до суворих умов тих часів. Вони завдавали нищівних ударів Османській імперії, але при цьому не забували про свою головну мету – збереження незалежності української держави на її етнічних територіях.

Рицай Марія, студентка 1 курсу Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка