Крим. 1984 рік

Крим поступово перетворюється в російський концтабір. Звичайно, що для українців, татар, греків та інших народів, які не хочуть і не планують приєднуватися до того, що Путін називає "бєлой русской расой". Виникає цілком законне питання: а що робити тим, хто випадає з загальної геополітичної картини і не вписується в "русскій" ментальний простір? І тому своїми думками, діями, активністю (поки що далеко не громадською) представляє собою відверту загрозу для московського політичного режиму?

Кримський етно-параноїдальний психоз

Адже прагнути до возз'єднання зі своєю "історичною батьківщиною" — це одна справа, а сприйняти пафос тоталітарної реальності в публічній нацистській інтерпретації – зовсім інше діло. Геоментальна параноя: якщо внутрішньо, душею росіяни, що проживали на більшості території Криму (тільки в бунтівному Джанкойському районі вони становлять чисельну меншість) прийняли таку неоімперську реальність, то тілом ніяк не зможуть збагнути, що те, що було дозволено в "фашистській Україні", в рідній антиєвропейській, ацивілізаційній Росії зробити просто неможливо. А звідси – чисельні непорозуміння з новими властями, наростання незадоволення, побутові конфлікти. Словом, зараз в Криму відбувається те, що Україна переживала наприкінці 90-х – початку 2000-х, коли суспільство запустило у владні коридори громадянський вірус з альтернативної концепції національної державності. Правда, з того часу пройшло майже 15 років, перш ніж запустився процес "низового" державотвоення, який ми сьогодні і спостерігаємо. Через кров, анексію, зовнішню окупацію, примарний міраж громадянської війни. Але все-таки спостерігаємо, в тому числі завдяки тому, що півострів тоді самоусунувся від загальноукраїнських ідеологічних впливів: перезавантаження аполітичної, пострадянської маси в громадянську активну націю.

Крим же досі залишається такою безформною поліетнічною масою, яка за своєю природою не спроможна стати частиною будь-якої нації, — і вже неважливо, російської чи української. Незадоволення – будь-ласка, але тільки без відстоювання своїх громадянських прав і свобод. Проблема полягає лише в тому, що така поліетнічність, яка склалася внаслідок російської імперської експансії за останні два з половиною століття, також стає перепоною для сучасних московських планів "збирання земель руських". Тільки якщо за часів СРСР Кремль займався ідеократичним виробництвом так званого радянського народу, то зараз відбувається відтворення імперських практик дожовтневого періоду. Політика вирівнювання "ментальних ландшафтів", яка мала приховати намір обнулити чужорідну для росіян національну само ідентифікацію, змінилася відвертим натягуванням російського каркасу з чітким московсько-православним ментальним кодом. Термін "православний" не просто змінив поняття "радянського", — кримчанам, як, утім, і іншим представникам "русского міра", взагалі відмовлено в праві обирати іншу ідентичність, окрім російської.

Що, в принципі, можна зрозуміти. Російська покірлива ментальність перебуває в лоні "народної державності". Цар-батюшка, непогрішність центральної влади, тотальні зобов'язання перед державою, відсутність поняття приватного і приватної власності, розчинення в народній масі, підміна нації незрозумілою автентичністю якогось народу, відсутність трудової етики та раціонального усвідомлення власної відповідальності перед богом за свої гріхи на землі, — все це цеглинки однієї російської ментальної стіни, що відгороджує Московію від іншого цивілізованого світу. І вся ця споруда зараз натягується на Крим, який поки що – душею, а не тілом – залишається українським, тобто латентно непокірним Кремлеві.

Демографічний катафалк

Виправляти ситуацію потенційної непокірності кримчан Москва почала в дуже дивний спосіб. На перший погляд навіть смішно: ще на початку квітня цього року Єлена Мезуліна запропонувала Державній Думі РФ прийняти закон, згідно з яким росіянам заборонятися займатися сексом в Криму. Для дикої Росії навіть логічно, враховуючи, що першою мотивацією такого кроку вважається намір зберегти "чистою" новопреставлену "російську святиню".

Але подальше обґрунтування вражає своєю нацистською зухвалістю. За словами депутатки від "Справедливої Росії" (далі мовою оригіналу): "двадцать лет жизни на Украине негативно сказались на мироощущении нынешних жителей Крыма. Они всё чаще задумываются о правах человека, требуют к себе равного и уважительного отношения со стороны государства, хотят достойного уровня жизни. Да и в целом благодаря хорошему климату, крымчане более улыбчивые и жизнерадостные, чем остальные жители России".

Коментарі мінімальні: для того, щоб жителі півострова поменше думали про демократію, власні права і свободи, не посміли навіть подумки відстоювати свої персональні інтереси… необхідно їх просто знищити. Інструментарій також достатньо простий: створення штучної демографічної кризи з подальшим вирішенням проблеми завдяки етнічним чисткам. Точніше кажучи, очищенню російської нацистської крові від домішок іноземців ( далі знову мовою оригіналу): "Перед нами остро стоит необходимость завоза новых граждан в Крым и Севастополь с Урала и Сибири. Таким образом, мы сможем выровнять по всей стране общий уровень отношения к жизни и власти". Іншими словами, спровокована ззовні "демографічна революція має вирішити три принципові завдання: вирівняння кримського ментального ландшафту, зміна етнічного складу на користь кровної чистоти "русского народа" та закриття навіть теоретичних шансів щодо правових можливостей повернення Криму до України. Адже зрозуміло, що росіяни в Україні – це не росіяни в самій Росії. Якраз в цьому Мізуліна абсолютно права. Інша справа, що нинішня Росія не просто нав'язує внутрішньополітичний уклад іншій державі, — так чи інакше це роблять всі постімперські країни, інша справа, яким чином, — вона нігілює навіть шанси на окрему державність. "Общий уровень отношения к жизни и власти" — це не просто тоталітарне перекопування чужого менталітету, це, враховуючи місію московського патріархату по створенню "русского міра", намагання прирівняти державу і діючого президента як мочильника цього утворення до бога. Володимир Путін таким чином переплюнув не тільки Людовика XIV, але й Муссоліні разом із Гітлером і Леніним: тепер в Росії держава, цар, народ і партія єдині. Як ніколи.

Проектуваня нацизму

Тепер про наслідки. Без сміху та стьобу. Будь-який закон потрібно виконувати. І тут виявляються декілька проблем. По-перше, як проконтролювати, чи займаються кримчани чи ні. По-друге, які самі санкції будуть задіяні для тих, хто порушив заборону на статеві відносини? По-третє, які вбачаються прямі політичні, економічні та соціальні наслідки впровадження цього нововведення?

1. З законопроекту не зовсім зрозуміло, чи вважаються легітимними статеві відносини між колишніми громадянами України. Якщо так, то, судячи з висловлень Мізуліної, вони явно не будуть вітатися. Укорінення "чистої русскої крові" здійснюватиметься за рахунок притоку нових мігрантів з інших російських територій. За сценарієм 30-х років після активної фази геноциду, воєнно-політичні наслідки якого ми зараз спостерігаємо не Донбасі. Якщо це так, то подібна політика призведе до падіння народжуваності, розпаду сімей, хвилі шлюборозлучних процесів, а непрямим чином – до перерозподілу приватної власності. Державні активи Росія вже захопила, тепер залишається власність простих громадян. Нова стара власність переходить до вихідців з Сибіру та Далекого Сходу. А приватна власність, вибачте, це не державна. Відсудити її практично неможливо, навіть якщо виграти суд про незаконність присвоєння кримської власності підчас окупації і в постокупаційний період.
2. Незаконність браків серед колишніх українців повинно призвести до їх повного вимирання або вимушеної міграції до Великої України. З тими ж наслідками, що були зазначені в п. 1. Крім того, це означає, що припиняються соціальні виплати, що стимулюють народжуваність, сімейні пільги і таке інш. Вилучені кошти перенаправляються на підвищення ставок бюрократичного та силового апарату, — хтось же має займатися спостеріганням за дотриманням законних вимог російської влади. Нічого не нагадує? Далі все за оруелловським сценарієм "1984", тоталітарного контролю над суспільством завдяки демографічним та силовим інструментам. Благо, і зовнішній ворог вже сформований, так що залишається лише підійти до проблеми системно і раціонально. До речі, ніяких додаткових державних органів створювати не потрібно, достатньо перекласти функції "надзирати та карати" російським поліцаям. Що вже достатньо продуктивно робиться.
3. Відсутність прямих демографічних перспектив означатиме заморожування будівництва соціального та сімейного житла, об'єктів соціальної та комунальної інфраструктури. А для чого, якщо Крим втратив право думати, жити і обирати? Якщо в планах Путіна Крим перетворюється в блокпост між непокірною Україною, ЄС та НАТО, то для чого взагалі потрібні інвестиції в соціальну інфраструктуру? Кримнаш – не зона відпочинку. Кримнаш – геополітична зона стримування і противаг. Ігрища без права програшу. Люди тут зайві.
4. Очищення російської крові – це ще й придушення опозиційних політичних рухів. Недарма ми чуємо про потяги до демократії, прав і свободи. А для московської нацистської свідомості таким потягом володіють всі інородці, — адже "права" належать тільки "правильній" нації, але ніяк не людині. А отже всі інші народи визначаються незаконними і такими, які мають бути знищеними. Пряма агресія на півострові неможлива, — кримнаш. А тому приходиться діяти таким от чином. А що поробиш, — з себе потрібно виживати ворога.
5. Система освіти в межах ідеології "білої російської раси" перетворюється в накручування середньої, переважно середньо технічної освіти на зразок тої, що вже втілювалася Д.Табачником та Януковичем. Безпомічна, безідейна, зомбірована маса – основа тоталітарного суспільства. Людиною з вищою освітою важко управляти, а "простому народу" все рівно – "лішь би нє било войни". І без усякого роду громадської позиції, власної думки і бажанням власноруч будувати той світ, який тобі подобається.

Поки в Криму залишаються етнічні українці, татари, греки – Київ має примарні шанси повернути собі півострів. Якщо на банковій вважають їх громадянами України, то потрібно стимулювати їх до громадської активності. Кремль не звик боротися з реальними діями своїх підлеглими, він звик боротися з думками, причому у себе вдома. А в Україні, та й в Криму вже декілька інший менталітет. Російська політика Розділяє. Але таке розділення варте державної підтримки тих, хто вважає себе представниками української нації. Якщо буде спротив – буде й боротьба. Москва розраховує на тишу суспільства в кримських степах на узбережжі. До відкритої війни вона не звикла. Тим більше на рівні когнітивних війн. А тут Україна має суттєві переваги.