Парад популізму

Після кількамісячних протистоянь на вулицях міста, кияни потрохи переходять до мирного життя. Відносно мирного, звичайно: Майдан продовжує діяти, а події на Сході країни не дають розслабитися нікому – ані нинішнім урядовцям, ані пересічним громадянам.

Останніми тижнями столиця буквально "потонула" у передвиборчій агітації. Сотні білбордів, тисячі сіті-лайтів майорять давно знайомими та новими обличчями, які звідусіль звертаються до потенційних виборців пошарпаними часом лозунгами та новими, ще не остогидлими закликами.

Особисто мене ця ситуація дратує. І не тому, що я, як політик із багаторічним досвідом, розумію, що політична реклама – потрібний і необхідний атрибут будь-яких виборів. Турбує інше - метастази популізму.

І якщо кампанія до Київради та змагання за посаду мера столиці відбувається так-сяк активно, президентські перегони, м'яко кажучи, виглядають млявими. Окрім засилля зовнішньої реклами та нескінченних виступів на ТБ – абсолютно непомітними залишаються саме програмні цілі кандидатів у президенти.

Політологи заперечать мені: мовляв, швидкоплинна кампанія, ще й в умовах фактично неоголошеної війни – яким способом донести нові смисли та способи їх досягнення до виборців? Згоден. Проте, саме за цими новими смислами на виборчі дільниці прийдуть багато з тих громадян, які місяцями протестували на Майдані та відвідували кожне недільне віче не просто із метою змінити одних гетьманів на інших. Вони, особливо молодь, прийшли туди за новою якістю життя.

Наразі популізм в українській політиці ще працює – за інерцією. Але черговому гаранту Конституції – хто б ним не став – потрібно вже зараз замислитись над тим, як паралельно із економічною реконкістою подбати і про оновлення політичного життя в країні.

І саме цього я не побачив на жодному із білбордів чи виступів кандидатів у президенти. Вони пропонують себе, але не пропонують програми своїх дій, а головне – команди, які втілюватимуть той невичерпний перелік нагальних завдань.

Якщо кандидати до Київради свідомо обрали "прив'язку" до політичних брендів та партій, то кандидати у президенти ніби цураються цього зв'язку. В медійному плані партійні структури фактично не задіяні у президентських перегонах. Наприклад, політтехнологи Юлії Тимошенко і нічого кращого, ніж перетворити штаби партії "Батьківщина" на пункти "руху опору", не вигадали. Сергій Тігіпко марнотратно позбувся власної (і це формулювання повинно відійти у минуле!) політичної сили у 2012 році – і тепер, вочевидь, до крові кусає собі лікті. А Партія регіонів по факту не змогла висунути єдиного кандидата – у своїй рекламі Михайло Добкін використовує бренд партії, але балів йому це не додає. Натомість, партійні структури мали б стояти у авангарді президентської кампанії кожного із кандидатів.

Нарешті потрібно зрозуміти, що партія і партійні рухи – це не придаток до особистості лідера, і не структура по залученню спонсорських коштів. Це – команда однодумців, що здатні ефективно досягати поставлених цілей на благо суспільства, використовуючи для цього певні ідеологічні постулати. І це вже давно аксіома політичного життя для будь-якої успішної та цивілізованої держави в світі.

Який урок дав Майдан для політиків, і який вони, до речі, ще не засвоїли? Здатність до самоорганізації, яку продемонстрував Майдан – це не просто нагальна необхідність для мільйонів українців, аби скинути злодійкуватого недотирана і змусити його втікати із країни. Це – запит на нові політичні відносини, і це сигнал до того, що ні одна політична сила на момент 2014 року не впоралася зі своїм завданням ефективно та цивілізовано досягати своїх цілей. Об'єднувати людей за принципами – і у за правилами, у змагальному середовищі, перемагати.

На жаль, питання партійного життя для кандидатів у президенти поки що розглядається як другорядне. А дарма. Впевнений – не сьогодні-завтра постане питання дострокових парламентських виборів, напередодні яких суспільство висуватиме зовсім інші запити, аніж це було до цих пір.

Вважаю, що кожен кандидат у президенти має офіційно, напередодні голосування у першому турі 25 травня, оголосити свою позицію стосовно майбутніх парламентських виборів. Врешті-решт, це одна із ключових вимог Майдану. Ба, більше: новий партійних рух вже досить голосно заявить про себе на місцевих виборах до Київради. Партії, що завтра визначатимуть суспільно-політичне і економічне життя столиці повинні мати бодай шанс потрапити до найвищого законодавчого органу держави – Верховної Ради.

А для цього, як мінімум, необхідно знизити виборчий бар'єр із 5% до 3%, як це було до 2012 року. В цьому питанні доречною буде дискусія, проте для оновлення парламенту – такий крок потрібен як ковток свіжого повітря.

Прикро, але жоден із кандидатів у президенти не оголосив стратегії до оновлення партійного руху країни у найближчі роки. Кожен в своїх промовах говорить лише про "правильні" ідеї оновлення, омолодження списків. Натомість свідомо оминається питання – чи будуть партійні списки відкритими, чи знову під так званим "омолодженням" отримаємо десятки нових нардепів-"мажорів", "молоді команди" на зразок соратників Леоніда Черновецького?

Необхідність створення таких соціальних ліфтів вже дозріла – і саме зараз, завдяки подіям Майдану, ми отримали таку можливість. Я з цікавістю спостерігаю, за якими принципами, не дивлячись на недосконалість виборчої системи, останніми тижнями формують свої списки нові політичні сили, які балотуються до Київради – і громадяни активно підтримують такі кроки. А це означає, що таку ж практику доведеться застосовувати і на виборах до Верховної Ради.

Гадаю, що саме такі заяви є найбільш показовими під час агітації кандидатів у президенти, і виборцям слід звертати увагу на такі деталі.

Вочевидь, ми ще змушені будемо спостерігати за парадом популізму під час цієї виборчої кампанії. Проте, аналізуючи настрої серед моїх друзів, все частіше приходжу до висновку – невдовзі ми побачимо справжні передвиборчі перегони – змагання думок, концепцій, ідеологій, команд. Так, як це відбувається в усьому світі. Завдання політичної спільноти у 2014 році – пришвидшити такі зміни.

Запрошую читачів до дискусії на мою сторінку у Facebook.