Опозиція повинна кардинально змінитися
Майдан ще житиме довго, і будуть нові Майдани. Подібні стихійні та напівстихійні масові акції протесту, перш за все, викликані відсутністю офіційної політичної сили, яка могла би ефективно протистояти мафіозно-олігархічному режиму. Протягом останніх років ми мали можливість спостерігати, як "працює" не справжня, а умовна опозиція. За ці роки з численних вимог до влади жодна не була виконана, жодна масова акція протесту не досягла результату. Відсутність результату – сигнал для Яценюка і Ко для того, щоби кардинально змінити свій підхід в роботі або залишити своє місце іншим.
Чесно кажучи, опозиції як такої майже немає, вона існує в якомусь віртуальному просторі, окремо від народу, проповідує не зовсім зрозумілі, абстрактні гасла і постійно та скрізь потерпає поразку.
Вже давно, після того як національно-патріотичні сили почали систематично програвати під час усіх виборів, опозиції треба було зосередитись не стільки на законопроектах в Раді, скільки на своїх справах, пов'язаних з удосконаленням власної організаційно-політичної структури. Треба було не товпитися біля мікрофону та розмахувати кулаками в сесійній залі ВР, а проводити активну й масову агітаційну роботу по регіонах, включно зі східними областями. Треба було розбудовувати належним чином організаційну структуру нової, потужної, національної політичної сили, включно з її чітко сформульованою програмою. Вже давно мусить бути свій, опозиційний (інша назва – тіньовий) уряд, що також є частиною світової, цивілізованої практики.
На жаль, жодного пункту з цих важливих умов не було виконано, декілька років прогаяно, чималі людські зусилля змарновано. В результаті маємо те, що маємо: мафіозно-олігархічний режим не просто тримається, а, подібно до ракової пухлини, росте й зміцнюється в силі, а ефективної протидії йому немає.
Тимчасом як гостро постає необхідність вирішення проблем економіки й соціальної справедливості, опозиція займається дріб'язковими або штучно створеними питаннями. Здається, Яценюк і Ко не такі дурні або неосвічені люди, щоби зображати з себе дурнів, тому їхня бездіяльність свідчить не про що інше, як зраду інтересів народу, які вони постійно клянуться захищати. По-іншому важко пояснити їхнє боягузтво й небажання обговорювати ключові питання. Іншими словами, вони – такі ж самі окозамилювачі й брехуни, як і чимало інших, хіба що, можливо, володіють меншими матеріальними статками.
То вони оголошують початок масових акцій протесту, за щось палко агітують, а потім кудись зникають і немає жодних повідомлень. Поки народ продовжує покладати надію на цих псевдодіячів, величезні зусилля витрачаються дарма. Можливо, Кличко ще може мати шанс в політичному житті, оскільки він відносно нова постать, але Яценюку і Тягнибоку вже пора піти й не заважати й іншим, бо вся їхня діяльність – то не боротьба за інтереси народу, а щось схоже на млявотекучу шизофренію.
Усе вищесказане вказує на симптоми глибокої кризи опозиції. По суті, її лідери виконують роль схожу на ту, котру Янукович виконує на посаді президента, тобто опікуються власними інтересами і тим, як би утримати своє положення, а не тим, щоби всіма силами, аж до самопожертви, захищати інтереси народу.
Тому висновок: перш ніж претендувати на владу і на те, щоби робити зміни, опозиція повинна кардинально змінити саму себе – хоча би спочатку очиститись від баласту у вигляді потенційних "тушок" і пасивного елементу, який часто заважає їй ефективно працювати. А після того розпочинати роботу над удосконаленням, розширенням своєї базової організаційно-політичної структури, аби її мережа охоплювала не лише декілька окремих областей, а всю країну, включно з Донбасом й іншими східними регіонами.
Тому добре, що продовжує жити Майдан, бо він дає надію на те, що шляхом самоорганізації народ зможе відкрити шлях для нових лідерів і, якщо не зможе змінити владу, то хоча би сприятиме створенню нового, потужного, всеукраїнського опозиційного руху.
