Молодий стогін лікується класичним раєм
На Михайлівській у "Щербенко Арт Центр" і "Боттега Галерея", власницею яких є Марина Щербенко, сьогодні, 5 вересня, відкрилися дві виставки. У Центрі презентували перформанс молодої художниці Марії Куліковської "Без назви", в Галереї – абстрактний живопис сучасного класика Василя Бажая "Реплікація".
Що таке перформанс? Першим цю штуку мені відкрив Анатоль Федірко. Він на власному прикладі мені втокмачував, що це дія вільних людей, яка провокує, викликає заціпеніння або підштовхує провокативно діяти глядача.
Марія Куліковська сьогодні провела перформанс "Без назви". Прочитавши анонс, таке найменування відразу викликало у мене купу питань. Що вона хотіла цим сказати? Відомо, що у Бога немає без назви, точніше всі назви – це Бог. Значить її вистава міститиме Всесвіт, буде всепоглинаюча як Творець всього живого і мертвого. І що я побачила?
Дівчина насипала смугу торфу посередині "Щербенко Арт Центру". Лягла у красивому довгому помаранчевому платті на землю і стогнала.
Мої реакції упродовж її перформансу:
- Все нормально?
- Її рятувати?
- Їй допомогти?
- Що вона взагалі хоче? Це стогін задоволення чи розпачу?
Далі я не витримала і підійшла впритул до художниці. Мусила побачити її обличчя і кадри, які бачать фотографи, які тицяють об'єктивами у винуватицю виставки.
Тьху, яка ж я дурна баба. Художниця вирила яму, над якою нагнула обличчя і на повну "Акає". Час від часу вона поправляє свої пшеничні кучері, щоб краще було видно на камеру її невгамовне "а-а-аа-ааааа..".
Ні, мені не цікаво, як в неї справи, не хочеться їй допомагати, рятувати і так далі. Я почала писати ці рядки в очікуванні закінчення. При цьому, поглядаючи на годинник. Єдине, що мене тримало у "Щербенко Арт Центрі", це довідатися, скільки часу Марія безпричинно простогне і перформанс на землі закінчиться.
Пройшло півгодини. А вона досі стогне. Може її прибити? Щоб не мучилася.
Марія захотіла жити. Тому простогнала ще 10 хвилин і піднялася.
Та на цьому враження від четвергового вечора не закінчилися. "Боттега Галерея" виставкою 62-річного майстра живописної пластики Василя Бажая врятувала ситуацію. Його збагачена внутрішніми переживаннями колористика як рай після молодого безсенсового стогону. Абстракціонізм Бажая надзвичайно світлий за сприйняттям. Це чисте мистецтво, об'єкт для арт-терапії. Не знаю, як для кого, та у його мистецтві я відновлююся. До його кольорів мені хочеться торкатися кінчиками пальців, купатися в них, місити босими ногами, одягатися в них, випрямлювати спинку при спогляданні, ставати кращою.
"Я люблю тебе не за те, яким ти є, а за те, яким ти мене робиш", - процитую слова героя фільму Стівена Содерберга "За канделябрами".
Я люблю Бажаїв синій, зелений, чорний, сірий і навіть білий за те, якими вони мене роблять. І мучу себе за те, що раніше не бачила його сивої бороди і як він творить свої перформанси у Львові. Сподіваюся, так само вражаюче, як і володіє кольорами та вмінням вибудовувати експозицію. Бо уже від того як художник розвішав свої полотна по залах, видно, що глядач має справу з талановитим художником.
А я і досі облизую губи від задоволення побаченого і відчутого на виставці "Реплікація" Василя Бажая. Якщо хочете дізнатися, які в раю кольори, сходіть у "Боттега Галерею". І поділіться своїми враженнями. Тільки шкода, що вони будуть без перформансу Марії Куліковської. Інакше рай може стати буденністю.
