"Скільки скажуть, стільки й заплатим"
Недавно в Полтаві місцева влада "від фонаря" підвищила ціни за комуналку. Рішення приймала поспіхом, бо, нібито, мер мав іти у надцяту за цей рік відпустку. Нові ціни чиновники вираховували аж через кілька днів після голосування.
Народ, звичайно, обурився, але тільки на словах, слухняно платить, в тому числі за помилково дописані зайві поверхи в будинках й послуги, які ЖЕД ніколи не виконував і не виконує. Правда, пройшло кілька малолюдних мітингів після закінчення робочого дня, перед зачиненими дверима міської ради, але їх не рахую, бо, вважаю, то звичайнісінькій політичний піар одної з партій.
А недавно натрапив на статтю про те як, жителям міста Дружківка, Донецької області, вдалося знизити тарифи на комуналку. Якщо в кількох словах, то провели мітинги, на які зібралася більшість міста, при чому без всяких прапорів, проводили зустрічі з людьми в мікрорайонах та збирали підписи під дорученнями для місцевих депутатів знизити тарифи. Спочатку влада арканилась, компрометувала найактивніших. А потім здалася. Кому цікаво, деталі тут http://frankensstein.livejournal.com/433866.html
Чому ж наш регіон такий пасивний і важкий на підйом. Частково відповідь отримав на днях, в автобусі став свідком розмови двох чоловіків, років під сорок. Один обурювався "сумашедшими" сумами які тепер має платити за двокімнатну квартиру в малосімейці, під'їзд якої не ремонтували років 20, а ліфт зупиняється лише на першому, п'ятому й дев'ятому поверхах. А його приятель все "піддакував" але закінчив розмову фразою, яка оголює єство більшої частини нашого населення, сказав: "Скільки скажуть стільки й заплатим, від нас нічого не залежить", і розвів руками.
Подальші коментарі зайві, але, здається мені, що житемемо в багні доти, поки не зрозуміємо, що змінити ситуацію зможемо тільки гуртом, і судячи з прикладу Дружківки, ця штука цілком реальна.
