УБИВСТВО ЕРНИ ҐОРДОН (2).

          Відвідувач  сів  на  стілець  напроти  суперінтенданта  й  почав  розповідати:

           -  В  мене  зараз  якраз  важке  фінансове  становище.  Бодай,  в  мене  воно  майже  завжди  буває  саме  таким.  Чомусь  мені  спало  на  думку,  що  в  Ерни  Ґордон  є  гроші.  Отакі  самотні  літні  жінки  звичайно  їх  мають.  А  також  вважається,  що  вони  не  надто  довіряють  банкам,  а  віддають  перевагу  затишним  куткам  у  своїх  будинках.  Я  маю  на  увазі  місця,  в  яких  вони  зберігають  готiвку...  От  біс  мене  й  підштовхнув... Певна  річ,  офіцере,  наміру  скоїти  вбивство  в  мене  визначально  не  було!   Я  надіявся,  що  її  немає  вдома,  хотів  пошукати  гроші  в  тих  місцях,  в  яких їх  звичайно  приховують  жінки.  Наприклад,  я  від  когось  чув,  що  вони  люблять  приховувати  гроші  в  шафах,  серед  білизни...   Але  мені  не  пощастило.  Мені  взагалі  ніколи  не  щастить!  Щойно  я  увійшов  -  і  майже  миттєво   з'явилась  Ерна  Ґордон!  Поверталася  звідкись!  І  що  мені  лишалось  робити?  Про  гроші  я  вже  й  не  думав,  хотів  якнайшвидше  втекти,  але  вона  залементувала:  "Злодій!  Здамо  тебе  поліції!"   Я  не  дав  собі  ради...  й  вбив  її...

              -  І  як  саме?

              -  Я  вдарив  її  ножем.  У  серце.

               -  Звїдки  з'явився  ніж?

               -  Він в  мене  був.  Я взяв  його,  щоб  скористуватись  ножем, якщо  довелось  би  щось  відчиняти – наприклад, якусь скриньку...  Але,  вийшло,  що  скористувався   їм  для  іншої  мети...

               -  І  коли  ж  це  все  трапилось?

               -  Сьогодні,  вранці.  Слухайте  далі,  суперінтенданте.  Щойно  я  вдарив  Ерну  Ґордон  ножем,  одразу  помітив  крізь  віконце  веранди  якусь  жінку,  вона  прямувала  до будинку,  де  перебували  я  й  труп  Ерни  Ґордон.  Коли  вона  підійшла  до  хвіртки,  я  впізнав  її. Те  була  місіс  Гопкінс,  прибиральниця.  Я  одразу  втек  крізь  інше  вікно;  коли  я  з  нього  стрибав,  я  почув  зойки  прибиральниці  та  второпав,  що  вона  відшукала  тіло  вбитої  мною  ґаздині.  А  потім  вирішив  зізнатись,  адже,  на  душі  важко...  Тим  бiльш,  ви  все  одно  викриєте  мене...

                 Вислухавши  Блінкінса,  суперінтендант  відреагував  на  його  маячню  таким  чином:

               -  Ви  сказали, Блінкінсе,  що  вам  ніколи  не  щастить.  Я  згоден  з  оцим  твердженням.  Вам  ніколи  не  щастить  у  ваших  вигадках!  У  вас  немає  талантів  брехуна,  ви  ще  жодного  разу  не  змогли  правильно  вгадати  фабулу  скоєння  злочину.  Брешете  мені,  що, нібито,  ви  вбили  Ерну  Ґордон  сьогодні  вранці.  Але  експерт  вже  встановив,  що  її  загибель  трапилась  набагато  раніше  - ще  вчора!  А що  ви  вдарили   її  ножем  у  серце  -  те  взагалі  відверта  нісенітниця.  Місіс  Ґордон  була  вбитою  зовсім  іншим  чином.  Геть  відселя,  Блінкінс,  не  відривайте  нас  від  справ  своєю  маячнею!

             -  Отак,  - запитав  Блінкінс,  -  ви  не  маєте  наміру  заарештувати  мене?  Адже,  я визнаю  себе  винним...

             -  Послухайте,  -  Ґрант  починав  втрачати  терпіння,  - якщо  ви  не  звільните  миттєво  мій  кабінет  від  вашої  присутності,  я  заарештую  вас  за   знущання  з  поліції!

              Генрі  Блінкінс  поспішив  піднятися  зі  стільця  та  зникнути.

              -  От  вам, місіс   Ломбард,  наш  божевільний,  - звернувся   Ґрант  до  Вери.  – Слід  його  й  дійсно  коли-небудь  заарештувати  на  декілька  діб,  але  часу  шкода...  Це  ж  ціла  епопея  - підготувати  матеріал,  щоб  надіслати  його  судді.  А,  най  йому  грець,  цьому  Блінкінсу!  Нам  треба  справжнього  вбивцю  знайти  та  викрити...

           Звертаючися  з  оцею  фразою  до  місіс   Ломбард,  суперінтендант  мав  у  душі  деяку  таємну  надію...

            І  його  надія  не  виявилась  марною.   Вера  одразу  запропонувала  свою  допомогу.  Певна  річ,  Ґрант  не  зневажив  її  пропозицію.

            У  Вери  були  деякі  питання  стосовно  загиблої   місіс  Ґордон.  Супреінтендант  був  готовий  відповідати.

            -  Коли   Ерна  Ґордон  з'явилась  у  вашому  місті?

            -  Близько  двох  років  тому.

            -  А  де  вона  жила  раніше?  Звідки  приїхала?

            -  Не  знаю,  адже  досі  я  не  цікавився  нею.  Певно,  доведеться  з'ясовувати.

            -  Її  називали   "місіс",  а  не  "міс".  Вона  була  заміжня  жінка,  чи  вдовиця?

            -  Може, вдовиця,  може  - жила  окремо  від  свого  чоловіка,  -  відповів  Ґрант.  -  Принаймні,  якогось   "містера  Ґордона"  ми  не  знаємо.

             -  Тут  вона  з  кимось  підтримувала  стосунки?

             -  Вона, вочевiдь,  не  була  надто  товариською  людиною.  Трохи  спілкувалася  лише  з  Розаліндою  Шорт,  власницею  сусіднього  будинку. Але, як  вже  пояснила  мені  місіс  Шорт,  Ерна  Ґордон  майже  нічого  не  розповідала  про  себе.  Принаймні,  жодного  разу  не  говорила  про  те,  де  вона  жила,  заки  не  приїхала  в  Саймонстаун.  Розалінда  Шорт  тільки  згадала, що  в  Південній  Африці  в  Ерни  є  сестра  - стара  діва. Та  ще  був  брат, але  він  вже  давно  помер.  Нічого  цікавого.

            Після  паузи  суперінтендант  додав:

            -  Вважаю, що  нам  слід  перевірити  місцевих  суб'єктів,  схильних  до  крадіжок  та  грабунків.  В  нас  такі  є...  Щоправда,  жодний  з  них  досі  не  скоював  убивств...  Але,  все  коли-небудь  трапляється   вперше.

                                                             хххххххххххххххххххххх

              Впродовж  двох  діб  з'ясувались  деякі  обставини.

              По-перше,  Ґрант  і  його  підлеглі  перевірили  тих,  кого  суперінтендант  вважав  потрібним  перевірити  з  приводу  причетності  до  вбивства  місіс  Ґордон. Тобто,  "місцевих  суб'єктів,  схильних  до  крадіжок  та  грабунків".  Проте,  в  кожного  відшукалось  яке-небудь  алібі.

              По-друге, виявилося,  що  попереднім  місцем  жительства  Ерни  Ґордон  був  Ексвіл  -  теж  невелике  місто  в  північній  частині  провінції  Новий  Південний  Уельс.  Ґрант  потелефонував  Мертону  -  ексвілському  поліцейському  інспектору.  Мертон  пояснив,  що  в  його  місті  насправді  мешкало  бездітне  подружжя   Ґордон.  Сайрес  Ґордон  був  уродженцем  цього  міста,  в  нього  там  були  родичі.  Близько  двох  років  тому  містер  Ґордон  помер,  а  його  дружина  Ерна  після  його  смерті  покинула  Ексвіл.  Причиною  від"їзду  місіс  Ґордон  ексвілські  обивателі  вважали  кепські  стосунки  між  нею  й  сестрою покійного  Сайреса.  Колишня   зовиця  відверто  негативно  ставилась  до  Ерни  й  поширювала  чутки  про  те,  що  вона,  нібито,  "отруїла  Сайреса".

              Говорячи  про  чутки,  Мертон  вважив  потрібним  зауважити:

              -  Звичайна  "палка  любов"  зовиці  до  братови.  Версія  про  "отруєння  Сайреса"  -  повна  маячня.  Ґордон  помер  від  двобічного  запалення  легенів,  висновки  лікарів  були  безперечними.      

              А  по- по-третє,  на  пошту  Саймонстауна  прийшов  конверт  для   місіс  Ерни  Ґордон  з  південно-африканського   міста  Дурбана.  Певна  річ,  його  негайно  передали  Ґранту. В  конверті  відшукалися  два  папери:  заповіт  і  лист. Спадкодавцем  була  дехто  Кетрін  Броун;  згідно  заповіту,  вона  залишала  усе   своє   майно  своїй  сестрі  Ерні  Ґордон,  дівоче  прізвище  -  Броун.   Судячи  з  дати, це  був  документ  двохрічної  давності.  Лист  був  підписаний  деяким  Дж.Р.Едвардсоном,  адвокатом.  Едвардсон  повідомляв  Ерну  Ґордон  про  те,  що  міс  Кетрін  Броун   померла.  Він  також  пояснив, що  спадщина  К.Броун  включала  будинок  i  земельну  ділянку  в  пригороді  Дурбана, а  також   велику   суми  грошей  на  банківських  рахунках.

              Тобто,  якщо  б  невідомий  злочинець  не  вбив  місіс  Ґордон,  вона  одержала  би  чималу  спадщину.  Але,  нещасна  жінка  не  встигла  скористуватися   активами  сестри.  Вона  навіть  не  встигла   взнати  про  те,  що  стала  спадкоємкою.  Бо,  сама  загинула  через  чотири  доби  після  смерті  міс  Броун,  а  лист  від  дурбанського  адвоката   прийшов  пізніше.

               Було  й  деяке  "по-четверте".  Щоправда,  воно  навряд  чи  мало  будь-яке  відношення  до  справи  про  загибель  Ерни  Ґордон.  Місцевий  лікар,  який  знав  про  постійні  "щиросердні  зізнання"  Генрі  Блінкінса,  повідомив   Ґранта:

               - Бог  усе ж  покарав  цього  брехуна   Блінкінса  за  його  вічні  знущання  з  поліції. Він  невдало  впав,  зламав  ногу  й  потрапив  у  лікарню.