До теми Голокосту
Коли я лише відкрила блог, опублікувала пост "Ягоди на "жидах". Ним я хотіла привернути увагу до одного єврейського захоронення.
Можливо, хтось із читачів тепер зверне на це увагу.
На початок Другої світової війни у маленькому галицькому містечку Бережани третину населення складали євреї. відповідно, однією із акцій німецького війська було створення ґето.
1943 року це ґето було ліквідоване, євреїв розстріляли на окраїні невеличкого лісу під назвою Сорокова коло села Літятин. У книзі спогадів емігрантів "Бережанська земля" число жертв вказане близько 1300 чоловік.
У Бережанах і до сьогодні проживають єврейські сім*ї, але в людей, які пережили надто багато гонінь і останні півстоліття жили "без національності", не завжди мали сміливість чи якійсь обставини не дозволяли національну приналежність виявляти, треба ставитись з розумінням, що сміливості не завжди вистачає.
Я сказала усе, а тепер справа за читачами.
До теми національного питання, яке зачіпають шановні коментатори, то оригінально по-бубабістківськи (бубабістськи?) роз*яснив його Олександр Ірванець, хоч багато років тому, але ми живемо у такому законсервованому часі, що у нас кожна істина тягне не на актуальність, а претендує бути вічною.
Олександр ІРВАНЕЦЬ
ЛАТИНОУКРАЇНСЬКА ВЕЛИЧАЛЬНА
І для кожного козаченька
Від нетяги до отамана
Є одна Україна-ненька,
Але є ще й Панама-мама.
Київ – мать городів панамських,
Сальвадорських і сурінамських,
І пуерто-, і коста-ріканських,
І радянських, і пост-радянських,
- Всіх, де чують себе панами
Громадяни країни Панами.
Лийся, пісне моя, мов текіла!
Досягни мудреця і дебіла,
І нарколога, і наркомана
– Всіх нас криє мама-Панама.
А як нам уже майже хана,
Спрагло губи шепнуть "Пана…"
Маєм встати. І знов над нами
Шелестить знамено Панами!
1998 р., грудень
