ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: СТАРОДУБЩИНА
Пан Лис, декларуючи скаргу "Ви викопуєте те, що може зашкодити іміджу персів", щось-таки мав на увазі: йому болить історія. Але повернемось до далекої пори перед походом Микули Селяниновича (Рюрика - князя), Олекси Поповича (Трувора - Попа) та Добрині Микитича (Синєуса - віщого воєводи - тисяцького) на північні землі, Мабуть, десь там потрібно було перекрити "шлях контрабанди", як це чинить пан Калєтнік. Так що, нині можемо святкувати 1150-річчя організації північної митниці України.
Звісно, анонімному "Баварському географу", щоб занести у свій список назви поселень, які розташовувалися на водній артерії від Східної Прусії через Німан, Шару, Ясельду, Прип'ять та до Дніпра, вказавши число громад, потрібно було, щоб а) поселення існували, б) існував облік тих поселень. А тому можна говорити про певну організацію життя, товарообміну, сплати дані (данини), охорони, організації перетягування суден на мілині, або з ріки в ріку. Яскраві картини такого життя предків зобразив М. Реріх. Якщо пояснити всі назви (рік, міст), їхнє призначення і т. і., то виникає цікава картина.
Знаємо також, що збір данини київськими князями відбувався переважно взимку та біля гирла рік Прип'ять (пор.: Купувате), Друть, Снов, Десна, Іноземні купці прибували на торг з початком судноплавства. Крім того, князі відправляли власні купецькі експедиції: на Захід, на Південь, на Схід. І тому в "Слові о полку Ігоревім" про судноплавні ріки сказано: "І Двіна тече болотом (а не товарами), І Сула не тече сріблом". Бо у роки написання "Слова о полку Ігоревім" (1187 рік) Двіну вже "заперла" Ганза і Лівонія, а Сулу - половці. Не мав змоги Київський Великий князь Святослав торгувати на Синьому морі ("не сошлюсь Синьому морю"). Тому, що там половці і Ганза (Хінова) уклали т. з. "Codex Cummanum" - угоду про спільну приморську торгівлю.
А чим торгували пращури? На черзі - Стародубщина. Промисли. Обіцяні "Робочі місця".
В списку анонімного "Баварського географа" наступними, після "сіттичів" земель Київщини та "стадичів" Переяславщини, названі "себірозі" - "Sebbirosi", habent civitates XC", які мали на Лоєвщині на початку IX сторіччя 90 поселень. Латинь "sebbum" - лій (жир), якраз у назві "Лоєв". Тут і до нині збережені назви "Барсуки", які дають уяву про лоєвий промисел.
За лоєвцями названі "унличі", про яких сказано: "Unlici, populus multiuse, civitates CCCXVIII". У них було числене населення - 318 громмад-поселень. Латинь "un-licia" - "Не-прядиво", або ріка Непрядьва. На Чернігівщині і до нині збережені прізвища "Прядко" ("licia" - нитки, прядиво, "un" - "не").
Наступними названі "нерів'яни" (Neriuani, habent civitates LXXVIII), які мали 78 поселень чи то громад. Латинь "neri" вказує на "пеньку". Де був ареал виробництва пеньки? Назва "друянь" (пенька) збережена у назві ріки "Друть" ("друть" - друянь).
Надалі називаються поселення між сучасною рікою Ока - через "кривичів" ("знеталичі") на зломі Волги (де "Углич" і "Лом") та верхів'ям Волги - до Лихославля і чуді ("хозірозі" - чудні). Там локалізувались переважно фінно-угорські поселення. Про все це можна прочитати в "Повісті временних літ" (ПВЛ).
А ми перейдемо на інший - Дністровський торговельний шлях "Баварського географа", без оглядки на скаргу пана "Лис-а"
"Ви викопуєте те, що може зашкодити іміджу Росії" - пише пан "Лис" в надії на прийняття закону "Про наклеп". Пишу у відповідь: "Назвіть себе". Пан відповідає: Називайте мене просто: "Лис" .
Нагадаємо, Йдеться про першу третину IX сторіччя. Москва постане у 1147 році, а Росія - аж на початку XVIII сторіччя.
Оксентій ОНОПЕНКО
місто Москва, Російська Федерація
