За що хіміки платили мені зарплату
Завжди викликає подив формулювання в пропозиціях роботодавців про те, що потрібен співробітник (найчастіше 20 років від народження), якому притаманне "досконале володіння мовою". Цікаво, чи хтось із претендентів відповідає цій вимозі? Я вважаю, що навіть рідну мову досконало знають одиниці. А нерідну знати настільки добре взагалі нереально.
Мова – це така неосяжна територія, яку за все життя не пізнаєш. Навіть, якщо із нею працюєш і намагаєшся бути в курсі її щоденного розвитку, все одно колись попадеш у ситуацію, коли не одразу зможеш зорієнтуватися, про що йдеться. Треба мати розвинену фантазію, якщо ви не спілкуєтеся з певною частиною молоді, аби одразу уявити, яка на вигляд шапка-підарка. Треба жити саме в цьому селі, аби на прохання принести "кружок" одразу знайти дошку для нарізання прямокутної форми. А спробуйте-но не розгубитися, читаючи статтю закону, де й слова всі начебто знайомі, а написано так, що за одне й те саме кого карають, а кого й ні.
Колись мені довелося працювати в одному технічному журналі. Усі керівні посади там обіймали члени однієї родини, хіміки за фахом. Вони надто пишалися своєю освітою, навіть дозволяли собі висловлюватися в такому дусі: "Хімік, шановний літредакторе, завжди розбереться в філології. А от філолог у хімії – ні". То з якого дива ви платили мені зарплату – сідали б та самі правили свої шедеври.
Хіміки не усвідомлюють, що їхні знання в філології залишилися на тому самому рівні середньої школи, як і мої знання з їхнього улюбленого предмету. Усі люди щиро переконані, що знають, як виховувати дітей, як лікуватися. Впевнені, що "п'ятірка" з мови в школі дає право писати в резюме "досконале знання мови".
Нарешті збагнула: загальна тенденція до знецінення й тут зробила своє діло. Усе просто. Слово "досконало" стосовно мови вже втратило своє первісне значення й тепер тлумачиться приблизно так: "Вміння впевнено розмовляти з клієнтом та набирати тексти у ворді".
