Розбите дзеркало

У минулу середу зранку розбилось дзеркало. Ну, не так, щоб зовсім розбилося, але шматок відколовся.

Згадалася прикмета: де у хаті розіб'ють дзеркало, сім років щастя не буде. Хоч і не була ніколи забобонною, але вирішую - тримати розбите дзеркало не гоже. Без дзеркала абияк нафарбувалася, волосся зав'язала у хвіст, дійшла до дверей, у руку – пакет, щоб пошвидше уламків позбутися.

Від різкого болю темніє в очах, автоматично зачиняю двері. Поки намагаюсь зрозуміти, що трапилось, кров з розрізаних шматком дзеркала пальців тече по новій спідниці на підлогу. Зціпивши зуби, бинтом перемотую руку. Обережно виношу залишки дзеркала на сміття.

Два дні живу без дзеркала. Відмовляю в запрошенні на каву близькому другу. Ну не має ж він мене бачити розпатланою і з перебинтованою рукою!

Добре, що на роботі дзеркало велике. Викликаю майстра, щоб розрізав навпіл. Майстер спізнюється, надворі вже звечоріло.

Небо у зорях. Як найцінніший скарб несу в пакеті пів-дзеркала замотаного у рушник. Темінь і наявність дзеркала навівають містичні відчуття. Згадую, що нині п'ятниця, і я саме збиралася поворожити на чоловіка, який мені давно подобається. Адже п'ятниця – найкращий день для ворожінь. Та й дзеркало нове у хаті – теж неабиякий артефакт.

Майже біля самого будинку дорогу перебігає чорний кіт. А я вперше за три дні заходжуся дзвінким сміхом.

-          Та після розбитого дзеркала мене ніяким паршивим котом не залякати! – кажу уголос сама собі.

Чорна смуга невдач закінчилася. Починається біла – щаслива.