Успіх – це технології та вміння їх використовувати
У 1991 році у Фінляндії спостерігався обвал економіки. ВВП знизився на 7%, обсяг промислового виробництва зменшився на 9%, приватні вкладення в основний капітал – на 23%, кількість безробітних сягала 20%, закривалися підприємства і банки. Економіка Фінляндії була тісно пов'язана із радянською, і здавалося, що у Суомі вибухне така сама багаторічна криза як і на пострадянському просторі. Але уряд країни у тому році очолив Еско Ахо. За чотири роки перебування на посаді прем'єр-міністра, шляхом ліберальних реформ, відкритої економіки та пришвидшення євроінтеграції він зумів добитися того, що називають фінським економічним дивом.Сьогодні Еско Ахо – виконавчий віце-президент всесвітньовідомої компанії Nokia. На запитання – у чому складова успіху як країн, так і компаній, або ж простих людей, він процитував канадського соціолога – Малколма Гледуелла, який стверджував, що успіх це:
- революційні технології;
- вірний момент часу для їх використання;
- таланти, які їх втілюватимуть;
- готовність до ризику;
- нормальна екосистема.
Еско Ахо наголосив, що він дотримується цих принципів, і намагався втілити їх під час знаходження на посаді голови уряду. Тоді обов'язковою умовою росту показників фінської економіки стала диверсифікація експорту за рахунок появи нових галузей, основаних на знаннях. Обсяг державних і приватних інвестицій у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) у період з 1990 до 2007 року зріс у 2 рази, досягнувши рівня 3,45% від ВВП. У країнах ЄС, в середньому, цей рівень складає 2%. У 2008 році урядом Фінляндії було започатковано Інноваційну стратегію, метою якої став розвиток високотехнологічного сектору економіки, втілення інноваційних рішень та перетворення інвестицій до НДДКР в промислові і експортні переваги. Відповідно Фінляндія все менше залежала від російської сировини та нафти, а доля технологічної продукції в обсязі її експорту зросла з 5% у 1990 році до майже 20% у 2000-х роках.
У чому урок для України? Та у тому, що за найоптимістичнішими оцінками економістів, частка НДДКР у ВВП України не перевищує 0,9%.
Внески у технології не обов'язково мають йти з державного бюджету. Акціонерні компанії і корпорації теж зацікавлені у розвитку власного виробництва, у підвищенні його конкурентоспроможності, у зменшенні енергетичних затрат на нього. У тій же Фінляндії, де населення ненабагато більше 5 мільйонів, у 2010 році технологічні компанії інвестували у НДДКР 3,85 млрд. євро.
Але чи мають можливість вітчизняні корпорації втілювати технологічні інновації за тієї кількості перевіряючих, контролюючих і дозвільних інспекцій та служб, які діють нині в Україні? У країнах ЄС фінансування наукових проектів – грантове, у нас – бюджетне, на якому "сидять" десятки інституцій, які прямого відношення до науки не мають, але розподіляють кошти.
Тому першими умовами для технологічного прориву нашої держави (а з ним і українське економічне диво) є кардинальне скорочення регуляторного навантаження на бізнес, мінімалізація дозвільних процедур та ліцензій, а також підтримка конкурентного начала у науковій сфері.
Депутат Вінницької міської ради
Ігор Ткачук
