Зачем ей этот укрАинский?
Так склалося в мене, що я, киянка, майже все життя перебуваю в російськомовному просторі. Національність, оточення, навіть фах – все в мене російське.
Я навчалася в українській школі. Тому що вона була найближчою до мого будинку. Решта шкіл на Борщагівці, здається, були російськими. На паралелі десятих у нас був один український... і три російських класи. Я ходила, звісно, до російського.
Мене вже тоді, у 80-ті, дивувало: чому так відбувається - адже ми живемо в Україні?
До нашого класу прийшла новенька - її батька, військового, повернули з Німеччини. Дитину звільнили від вивчення мови: "Зачем ей этот укрАинский?"
Політику знищення мови провадили цілеспрямовано. Новітні словники відбирали з усіх українських відповідників найбільш "російські". Останні радянські перекладні словники так і називали "російсько-російськими". Українська мова була зречена стати мертвою.
То була справа лише часу.
Коли я починаю думати про можливість надання російській статусу державної мови, мене, фактично росіянку, охоплює відчай. Для української мови це буде катастрофа - вона ще не зміцніла до такої міри, щоб це витримати. За 20 років хто охоче, а хто просто мусив, але мову вчили. Навіть в Севастополі (!) випускники шкіл спокійно сприймали те, що слухатимуть лекції у ВНЗ українською. Змирилися навіть інженери, які спершу й слухати не хотіли про те, що наукова документація може бути українською мовою. Термінологія – о, це ж наука! вона має бути тільки російською! ну ще, вже ладно, англійською... Потім начебто трохи заспокоїлися, почали працювати - почало виходити.
А згадайте наше телебачення. Дикторів, які в 90-х уміли говорити українською, можна було перерахувати по пальцях однієї руки. І депутатів - теж. А виявилося, що все можна подолати, треба трохи бажання не йти винятково легким битим шляхом.
Історія знає приклади відродження мови на державному рівні. Але це боротьба, подібна до тієї, що відбувається в реанімації. Для цього потрібні загальні воля й бажання. Та коли з'явиться перешкода у вигляді легшої альтернативи, неважко збагнути, як все відбуватиметься. Найгірше, що мова – це тільки початок. Як у казці про лисичку, що попросилася лапку на воза покласти. За однією лапкою всі чотири скоро опинилися на возі разом із хвостиком. Кажучи без алегорій, за російською мовою і через російську мову до нас ще багато чого російського завітає. Наші сусіди білоруси вже втратили все національне, і ми теж станемо територією без права голосу – навіть російською мовою.
