"Я не читаю на украинском"
Коли запропонувала одеситці, що продавала біодобавки російського виробництва, нашу газету, відповіла:
- Нет, спасибо. Я не читаю на украинском.
Навіть не читає. І це за 20 років незалежності.
Влітку я познайомилась з Іриною з Луганська. Вона теж розмовляла російською.
- Чтоб не коверкать мову, как Азаров, - пояснила. – А вот читаю на украинском с удовольствием. И неправда, что все на востоке Украины хотят вторым государственным русский.
Я згадала перші дискусії навколо мови. Я в той час теж спілкувалась "великодержавною". Далися взнаки 10 років у російській школі і 5 на факультеті російської філології.
- Да это тоже самое, если бы в России предлагали ввести вторым украинский. Тем более там процент украинцев гораздо больший, чем у нас россиян, - захищала я рідну мову.
- Как ты можешь? Сама же на русском разговариваешь! - не вгавали мої опоненти.
- Державною має бути українська і всі її повинні знати.
Моя донька-першокурсниця розповідала, що викладач української в університеті заявила їм на першій парі:
- Не дай Бог почую від вас в коридорі російську.
Донька потім жартувала, що буде робити зауваження однокурсникам зі Сходу, як мені колись:
- Розмовляй державною мовою.
