Читав "Націю" Марії Матіос. Коли дійшов до "Одкровення", в якому баба Юстина розповідає незнайомій жінці, називаючи її дочкою, про підготовку до своєї смерті, наставляючи рідних і знайомих: "не плачте за мною ніколи", перед очима постала моя  мати, що також наставляла свою дочку, відчуваючи "вели-и-ке діло – смертечку нашу". Все життя прожила у селі. З десяти років, до заміжжя, працювала в наймах у сім'ї євреїв; не читала й не писала, пережила три війни і три голодомори; шестеро дітей, я - п'ятий, найменший (1939 р. н.)  помер від запалення легень навесні 1941 року.  Вміла робити все, що вимагає сільське життя. Була гостра на язик, знала безліч прислів'їв, прикмет, притч, молитов; лікувала односельчан від пристріту, переляку, наговорів, волосу, бородавок, немочі,.... Працювала до останнього...Осінню 1980 р. присіла ввечері на припічок (як завжди), так і померла - серце...

      Аналізуючи прожите, обдумуючи життя батьків, я зрозумів, що жителі села  мудрі від співжиття з природою, яку ніколи не обдуриш. Вижити та прожити чесно  в невибагливому достатку (тож і щасливо) може той, хто успадкував досвід поколінь, не лінивий, почитає Природу і Бога. У селі обманом не проживеш, у місті ж на обмані ще як багатіють! Та, чомусь, не нація, багатіє тільки "анти нація"...

      Поздоровив з Стріченням однокласницю.  На Донеччині  більше 50 років,  мешкає в Авдієвці, в однокімнатній квартирі, одна, чоловіка похоронила. Працювала бухгалтером, живе тільки за пенсію, нікуди не їздить – нема здоров'я. Порозмовляли:

- Живу добре, все в мене є, заготовила з осені картоплю, моркву, буряк, квасолю; насолила огірків і помідорів, заквасила капусту - зберігаю все на балконі в утепленому ящику; варення не роблю – не вживаю; з різнотрав'я готовлю чай, ліки... Зробила ремонт: наклеїла шпалери, покрасила кухню, вікна, двері, придбала недорогий палас; інколи чимось пригощаю братових внуків, ще й залишаю щомісячно 50 гривень про чорний день. Хворію, та лікуюсь, як і всі знайомі, самостійно, по народним рецептам, Головне - вірити в добро, не заздрити і не втрачати оптимізму.

    - Хоч 1200 гривень пенсію отримуєш?

    - Якби я мала стільки, то не знаю, нащо б потратила! Всього 950, ще 100 плачу за комунальні послуги - субсидія...

     Поговорив – подумав: людина живе в "достатку" на 950 гривень, а "розбещеним" чорнобильцям влада відриває від себе по 4000 гривень, та вони, невдячні, ще й голодують в наметах ! Скільки можна?  Не інакше, як "бісяться з жиру"...Пам'ятаю, коли в колгоспах працювали тільки за палички, ще й пенсїй не платили – за Сталіна... Та як його боготворили!  Вождь! Батько всіх народів!...   І владу поважали! Ще й пісні співали.

      Пригадав: коли ще працював виконробом - в  кінці кожного кварталу до мене приходив інженер виробничого відділу з умовною закускою (інше завжди було), й за пляшкою говорив:  виручай, горимо, потрібні раціоналізаторські пропозиції, просив головний інженер, хоч одну, ось бланки, думай; п'ять днів  до квартального звіту - зріжуть управлінню преміальні...  Щось креслив, рахував, оформляв. Та преміальні зрізали – знаходились інші причини. Тож на премію не надіюсь, а звичка щось раціоналізувати залишилась. Літа вже не ті, й розум не той, тож моя пропозиція тільки для антинації, яка завжди при нації (закон життя):

     Навіщо платити великі гроші, коли однокласниця живе щасливо на 950 гривень? Це ж скільки можна прикупити за кордоном елітних будинків, маєтків, скільки замків і розкішних котеджів збудувати в Україні, скільки яхт, літаків, майбахів, коштовностей, картин,  золотих ванн і унітазів можна придбати, якщо обмежити пенсію 1000 гривнями?  Лікування - по Конституції, безоплатно, травами. Нема пенсіонера – економиться пенсія. Прикинув, аж дух перехопило – така "рацуха"!.. Антинації не коснеться – антиКонституційний Суд захистить....

    Вже пізно. Завтра детально обчислю економію,  відправлю пропозицію по інстанції, а потім ще раз, більш вдумливо, прочитаю "Націю". Повинна ж вижити !