По обіді ходила в гості до бомжів. У Вінниці намет поставили напроти центрального автовокзалу. Зайшла і мало не впала.

У середу там був лиш один стіл-парта, дві буржуйки та лавочки навколо них. Бомжі спали на підлозі на ялинковому гіллі.

А сьогодні у неділю я побачила там декілька двоповерхових ліжок (як нари), з матрацами, старими ковдрами. Начальник управління МНС приніс телевізор. Вчора його забрали, але вже благополучно повернули. Уявіть: заходиш і кінозала! Сидять чоловіки із жінками на ліжках, дивляться фільми, п'ють чай. Вінничани носять їм борщі, варену картоплю, каші.

Я принесла бинти, мазь для загоєння ран, ліверну ковбасу та мівіну. (Мівінушку жебраки з'їдають на "ура". Бо її легко приготувати, всього лиш залити окропом.) Також вдома позбирала старі теплі шкарпетки, розтягнутого теплого светра. Мені воно вдома лиш місце займає, а комусь дуже потрібне.

Вони дякують, як діти. На душі приємно і тепло.

АЛЕ ЦЬОГО ЗАМАЛО. Турбує, що в пункті немає медиків. Бомжі хворіють. Хто застудився, у кого ноги гниють. А, може, в когось якась гонорея. От зібрався там такий собі розплідник. Треба надавати медичну допомогу. Місцеві бюджети обовязково мають виділяти на це грроші. А ЩЕ ПОТРІБНА РОБОТА ПСИХОЛОГІВ. ДЛЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ. Всі психологи, котрих я знаю, працюють тільки за гроші. І немалі. Але ж інколи треба займатися й благодійністю. Це наш соціальний обов'язок. Якщо нам вдалося зібрати майже всіх бомжів при купі, то треба цим скористатися і зайнятися ними.

Відновити документи.

Полікувати.

Підтримати.

У Європі це вже працює. Давайте і ми.

P.S. А знаєте, цікаво було б подивитися, як наші бомжі дивляться "Нашу рашу", там де про бомжів з Рубльовки.

...Для тих, хто вважає, що слово "бомж" - це русизм, дуже перепрошую. Але бомж звучить природніше за безхатька :-)