Митний біг за двома зайцями
Так вже склалося, що Україна постійно стоїть перед вибором: повернутися до братньої східнослов'янської спільноти і, як в старі добрі часи, спільно долати труднощі або ж продовжувати, недавно розпочатий тривалий шлях інтеграції в Європу, про блага якої вже не перший рік мріють наші співвітчизники. Єдине, що змінюється, так це ціна питання. Як з одного так і з іншого боку чиниться тиск на Україну, а наша, не досить впевнена й стійка на своїй позиції дипломатія грає в небезпечну двовекторну гру, результати якої можуть стати доволі плачевними.
Останнім часом спостерігаємо безліч пропозицій від російської сторони, яка, ні для кого не секрет, відіграє домінантну роль в Митному союзі РБК, і найбільш зацікавлена у залучені України до новоствореного об'єднання. Росія не так давно заявили, що вона пропонує співпрацю в космічній сфері, зокрема в будівництві спільних аеродромів на далекому сході. А також співпрацю в авіа-будівництві, в рамках програми оновлення військової та цивільної авіації РФ, натомість, перебуваючи в складі Зони вільної торгівлі з ЄС, таких перспектив даремно очікувати, запевняє заслужений економіст України Віктор Суслов
Там навіть збільшення надходжень до українського держбюджету порахували за нас, за словами того ж Віктора Суслова, це близько 6-9 млрд. $ . Та й з огляду на нинішню ситуації в українській економіці, коли частина загального товарообігу з країнами митного Союзу складає 65%, куди більш привабливіше виглядає "східний пряник". До того ще й експортує свої товари Україна більше на Схід, ніж на Захід – 32 проти 29 відсотків. Найважливішим є те, що важливу долю займає імпорт енергоносіїв, збільшення ціни на які негативно вдарить по основних прибуткових галузях української економіки – металургію та хімічну промисловість. І тут знову козир в руках російської сторони, яка чітко сформулювала свою позицію: лише вступ до Митного союзу, а як наслідок припинення стягнень митного збору, знизить ціну на російське паливо, інший же шлях – злиття двох монополістів "Нафтогазу" та "Газпрому" в одну компанію. Але ні одне, ні інше наразі не задовольняє офіційний Київ, який вже тривалий час безуспішно намагається поліпшити умови газового контракту 2009 року. Але варто відкрити підручник з історії, і перейняти досвіду, подивитися до чого це призвело.
Тому й назріла на Банковій ідея так званої співпраці "3+1", до якої назріває більше запитань, ніж відповідей. "Україна врешті-решт сформулювала своє бачення, того, як співпрацювати з Митним союзом та з Росією. Ми можемо довго сперечатися на рахунок вигоди формули "3+1", офіційно ніхто не пояснив, що це за принцип, і чому 3+1 не буде чотири. І надалі ми можемо тільки здогадуватися, що саме Віктор Янукович мав на увазі. Але як би таки не було це зацікавило російську сторону", –заявляє Володимир Корнілов, директор української філії Інституту країн СНД.
На разі ця пропозиція зависла у високих Кремлівських кабінетах. І не відомо чи не виллється бува вона в формулу "3+200", тобто Митний союз решта країн світу, серед яких і Україна. Вже з вуст московських високопосадовців лунають слова про те, що Україна прагне отримувати лише користь від перебування в організації, натомість відмовлюється від зобов'язань. Та і взагалі чи має тоді сенс формула "3+1", якщо й так між Україною та всіма членами Митного союзу (Росією, Білоруссю, Казахстаном) підписані торговельні угоди та договори?
З іншого ж боку можливий вступ України до Зони вільної торгівлі з країнами ЄС має свої ризики й підводні камені. Наприклад, не існує навіть приблизних розрахунків збільшення надходжень до держбюджету. Єдине, що відомо, начебто, на відміну від перспективи вступу до МС, від зони вільної торгівлі очікують поступовий довготривалий ефект.
Але постає питання, чи витримає неконкурентоспроможна українська економіка високих європейських стандартів і чи не придушить і викине за поріг вітчизняних виробників потік дешевшої за собівартістю продукції з Заходу. А найстрашніше, чи не повториться в Україні грецької економічної трагедії, під акомпанементом більш страшніших вітчизняних реалій.
Найстрашніше те, що часу на роздуми в нас немає, ніхто не буде чекати й терпіти наших зволікань. Головне, що б не вийшло, як у п'єсі "За двома зайцями" - і за тим і за тим, а зрештою ні з чим.
