У зими, може, не менше запахів, ніж у весни чи літа, тільки вони інші. І все, що влітку пахне по-своєму, зимою пахне не так.

Приміром, солома чи сіно, принесені з морозу, пахнуть зовсім не літнім запахом, а зимовим, холодним. Так само — й старі журнали, якщо їх оце тепер дістати з горища.

Й кожен дим пахне інакше, коли йдеш увечері вулицею, а в хатах топиться на ніч.

Свій запах також у відлиги — вона пахне старою корою, грибами-опеньками й мокрою землею і травою, а ще обжитими хлівами та новонародженими телятами, і все це схоже на те, ніби туди, в ту суміш живих запахів, добавлено дріжджів.

Ніколи потім і не спитав, де вони з тіткою того вечора були

Один із незабутніх зимових спогадів мені теж по-особливому пахне. Якось зайшов увечері до покійного дядька Грицька, а в хаті нема нікого. Світло горить, на столі, як у казці, всього понаставлено — кутя, свіжина, холодець, квашена капуста й помідори. Пахне самогонкою та свіжовикуреною махоркою — і ні душі. Й радіо не грає, тільки ходики на стіні цокають. Дядько — заводний чоловік, може, побачив зайця, що прийшов із поля, бо хата дядькова на краю села, от він і погнався за тим зайцем. Дядько міг таке зробити — просто так, заради інтересу, щоби знати, хто прудкіший. Або сусіди покликали до себе. Або вони з тіткою самі надумалися піти засівати до сусідів.

Якось я в нього ніколи потім і не спитав, де вони з тіткою того вечора були. А ось тепер це здається найбільшим і найважливішим секретом із тих, що лишилися нерозгаданими.

І незручно було тут, у чужій порожній хаті, стояти, й водночас не хотілося звідси йти. Пам'ятний цей спогад, може, якраз тим, що ніколи не хочеться, щоб зима швидко минала, бо в ній є мир і затишок, якого не відчуєш о жодній іншій порі року.

×