Є імена, що їх, із різних причин, не заведено згадувати в певних колах, вузьких чи широких. Здебільшого, то чоловічі імена. А втім, в одному вузькому колі, до якого я колись належав, це було дівчаче ім'я.

Історія з тим пов'язана така. Нас, кілька десятків молодих людей, жило в однім місці. Й от почали пропадати гроші — то в того, то в другого, просто з кімнат, де ми мешкали. Одна з наших дівчат таємно зачинилася зсередини в шафі для одягу, просвердлила в дверцятах дірочку і побачила крізь ту дірочку, хто бере гроші. Їх брала дівчина, про яку найменше можна щось таке подумати. Те, що попалася саме вона, стало для всіх шоком. Не меншим шоком було й те, як усе це зробила ота, інша. Ми, принаймні — хлопці, ставили себе на її місце й думали, що краще, мабуть, застрелитися, побачивши отак через дірочку когось, про кого ти думав, що вона, може, найчудесніша серед нас. Ти й далі так думаєш — але не вголос, бо після всього, що трапилося, нічого вже не можна змінити. Ми тоді скликали комсомольські збори і прогнали від себе ту дівчину. І перестали згадувати її ім'я. У неї була сліпуча усмішка — як ні в кого іншого, про це згадувалось мовчки.

Ми скликали збори і прогнали від себе ту дівчину

Так минуло кілька десятків років. І ось недавно довелося мені читати мемуари про 1970-і роки і там цитують, що говорить про ті часи одна з наших дівчат. І, поміж іншого, вона називає ім'я тієї, кого ми колись прогнали від себе. Ім'я її можна було й не згадувати, бо все одно йшлося про когось третього, зовсім не причетного саме до цієї історії. Одначе ім'я таки назване: "Люда сказала тето". Один рядок — але він уразив мене, лише тим, що знову прозвучало ім'я, якого ми всі не вимовляли років із 40. Мабуть, у будь-якому поколінні справді велика людина — та, що зуміє першою назвати заборонене ім'я.

×