Для багатьох із нас на цій фразі починалося і нею закінчувалося наше знання англійської мови. Цей знаменитий школярський слоган існував тільки в усному вимірі. І ось, коли знадобилося, виявилось, що я й досі не відаю, як воно правильно пишеться. Довелося консультуватися. А колись ми з тих перших трьох слів, who is absent (Хто відсутній. — "ГПУ"), робили двоє, плавно їх заокруглювали і в кінці ставили урочистий знак оклику. І це звучало з особливою полтавською категоричністю, не як запитання, а як відповідь, мовляв, а Господь же ж його знає! А хоч і знає, то не скаже, бо якщо Вася Головатенко і Вітько Безуг­лий оце зараз відсутні, бо курять у шкільному саду, то це їхнє діло, а більш нічиє.

Цією узаконено-непристойною фразою ми зустрічали кожну нову вчительку англійської. Вона нам: "Good morning!", а ми їй хором: "Who is absent!" Тих учительок на моїй пам'яті змінилося аж три. Вони одробляли свій строк після інституту й потім зникали кудись. Може, і мова їхня не сприймалася нами якраз через те, що вони самі були чужі тут. Бо інші наші вчителі, фізики й хіміки, математики, філологи та історики — од віку тутешні. Вони, як і наші батьки, копали свої городи, доглядали курей, гусей, поросят, і навіть ті, хто викладав українську чи російську мову, робили в деяких словах неправильні наголоси, і це звучало цілком по-нашому. А вчительки англійської тільки квартирували в нас. І в тім вчувалась невисловлена тривога. От стоїть вересень, над городами тягнеться гіркий картопляний дим, він прекрасний, і ти знаєш, що приїхала нова вчителька, і той дим — не її, і в тім є неясний натяк на те, що й ти сам колись усе це втратиш. Можливо, тепер нам було б легше всерйоз відповісти на запитання who is absent, бо серед нас стало багато по-справжньому відсутніх, today і назавжди.

×