Щороку один місяць я віддаю тому життю, яким би хотів жити, якби не жив інакше. Там мусять бути корова й кури, свиня, собаки й коти. Є дуже простий спосіб стати хоч трохи своїм серед тої братії. Треба цілий день товктися поруч з ними на тому клапті землі, де вони живуть і пасуться, і де всього діла ніколи не переробиш. Зате щоразу під вечір ти вже майже один із них — принаймні, ти так само втомлений і хочеш їсти.

Одного такого вечора, вже в сутінках, я сидів у дворі коло столу і їв хліб з молоком. Ця вечеря, проста й чудесна, сп"янила мене, і я відчув приплив щастя, яким хотілося з кимось поділитися. Подумалося, що добре було б оце зараз однести корові відро шампанського. Як усяка хмільна думка, ця ідея здавалася цілком розумною і можливою. Я навіть глянув під стіл, чи є там велике цинкове відро, вільне від помідорів або картоплі. Таке відро там знайшлося, і я подумав далі, що корові сподобалося б шампанське. Бо он же вона з"їдає на вечір отаке саме відро яблук або груш і дихає потім свіжим духом плодоягідного шмурдяку.

Я сидів у дворі коло столу і їв хліб з молоком

Ідея була така гарна, що я аж устав із-за столу — й тільки тут відчув, настільки втомився за цілий день. І дуже серйозно сказав сам собі: оце ще наливати теє відро і нести його аж до хліва?! А хай воно йому сказиться! Та нехай мене стріляють, а не піду. Та й корова, мабуть, уже спить. Це ж їй уставати доведеться, піднімати отаку тушу, а хіба вона за день не набігалася? Ні, хай собі спить скотина.

Це була дуже правильна, по-хазяйськи серйозна думка. В ній, як і перед тим у думці про шампанське, було співчуття до іншої живої істоти. Саме такі думки бувають у голові людини, яка прожила день чесно. За що я й люблю отой місяць, коли живу так, як оце описано.

×