Відчути дощ

Ось недавно пройшов дощ, якого всі ждали, а я його не відчув.

Дивився зі свого сьомого поверху, як він робить бульбашки на калюжах, і не відчував того, що повинно відчуватися в такому випадку.

Можливо, треба, щоб по калюжах пробігли дівчата, тримаючи босоніжки над головами. Але дівчат не з"явилось, бо не кожен дощ буває прикрашений ними.

Що ж тоді ще?

І враз я згадав. Щоб відчути дощ, під вікном мусять рости лопухи. Тоді дощ відчуваєш навіть уночі, коли не бачиш, як він іде. Лопухи своєрідно озвучують його. Там кожна крапля звучить — ніби вона більша, ніж є насправді. І взагалі там усе інше, ніж є.

Потім його покинула жінка

Коли дощ іде по лопухах — під це можна заснути, але від цього можна й прокинутися. І думати, наприклад, про те, що які-небудь дівчата з доброго дива справді заблукали там і хочуть сховатися тут. І, можливо, навіть он вони стукають у вікно. А то дощові краплі падають на лопух. Дивно, що лопуховий листок — м"якший і тонший віконного скла, але стукіт саме отакий, дівчачий, а не такий, коли у вікно стукають нічні бандити абощо.

У мене колись був брат. Він і тепер є. Але колись він іноді, як мені здається, дуже правильно вимовляв слово "дощ". Він казав так:

— Доррщ!

У цьому слові чувся затишок обжитої хати, і ніби собака обтрушується од дощових крапель і сміється, й ще багато всього — ніби й справді якийсь дивовижний борщ, густий і щедрий, у якому чудом поєднується все на світі, що треба людині.

Так брат вимовляв це слово — коли він ще говорив. А потім його покинула жінка, він давно живе сам і зовсім перестав говорити з людьми. Коли вітається — мовчки киває головою.

Я вже навіть голос його забув. А це пам"ятаю:

— Доррщ!