Уточнення

Тут весна, а я думаю чортзна про що. Спробував декому розказати і, очевидно, не зумів, бо вони мене почали заспокоювати. Мені треба не заспокоєння, а уточнення того, що відбувається.

За останній тиждень я переглянув усе, чим займався протягом попередніх років 30 чи й більше. Робив це як сторонню роботу, тобто не спеціально заради самого себе. Бо спеціально про вже зроблене довго не думаєш і до нього не повертаєшся. Нема коли, треба щось далі робити. Ми щось собі робимо, і воно наче непогано виходить, і не озираємося, так воно зручніше. Просто знаєш, що ти хороший, і цього досить.

Я завжди старався робити всяке діло добре, бо любив, щоб мене хвалили

Я завжди, так мені здавалося, старався робити всяке діло добре, бо любив, щоб мене хвалили. Отак воно і вдавалося жити оті 30 літ. Навіть звик до думки, що я, може, один із найкращих — серед тих, хто робив одночасно зі мною те саме в ті роки.

А це передивився — а там у мене зовсім не все найкраще зроблено. Навіть те, за що хвалили. Можливо, я плутав своє старання з роботою. Й ті, хто мене хвалив, — також плутали. Когось іншого не хвалили. А тепер я бачу, що ті "інші" робили своє діло цілком достойно. Хоча ці люди мені, правду кажучи, ніколи не подобалися.

Ці думки якісь такі немов нічні. Коли всі сплять, а ти знаєш про себе те, чого ніхто не знає. Не те щоб марно життя прожив — а не так, як досі уявлялося. Це сумно, але стерпіти легше, ніж можна подумати. Наче ось ти йдеш по коридору, а ніхто не здогадується, що це не той хороший ти, про якого вони думають.

Одне непокоїло: а як же з тим, що люди, яких я ніколи не любив, робили діло таки краще? А потім заспокоївся на одній простій думці: нехай вони й краще щось роблять. Це зовсім не причина, щоб любити тих, кого не можеш любити.