Коли зима ще молода й не має власної історії, вона хороша тим, що нагадує тобі інші хороші зими. Кожна з них згадується по-своєму, тут потрібен особливий поштовх, що з"являється завжди сам собою. Приміром, я, несподівано навіть для себе, кажу вголос оцю фразу:

— Трава пад карватом!

Ця фраза належить тільки моїй пам"яті, ніхто у світі більше нею не користується. Це ніби пароль, завдяки якому можна потрапити саме в ту зиму, а не в іншу.

То була моя перша армійська зима. Наш батальйон цілий місяць рубав ліс на болотах західніше Борисова, в Білорусії. На місці лісу мав пролягти ракетний полігон. Жили ми у тому самому лісі, харчувалися від польової кухні. Умиватися ходили на болото — знаходили там віконця, що не замерзали. Вода в них стояла непорушно, мов дзеркало. Це зручно, коли треба поголити бороду — все тобі видно. То був гарний час. Кажу це не тому, що тепер так здається. Я й тоді знав, що він гарний, і що згадуватиму його.

Якось серед ночі я мав змінити Ібрагіма

Ночували в наметі — я, двоє естонців та Ібрагім, туркменський белудж. Він не бачив раніше таких зим, і йому подобалося.

Намет обігрівала буржуйка. Дрова швидко перегоряли, ставало холодно, й ми  чергували коло буржуйки — по дві години кожен.

Якось серед ночі я мав змінити Ібрагіма. Він розбудив мене і, перш ніж укластися спати, сказав оту фразу:

— Трава пад карватом!

По-російськи це мусило означати "Дрова под кроватью", але Ібрагім сприймав мову на слух і в нього виходило ото так. Я й без нього знав, де лежать дрова. Одначе у його словах звучало дещо особливе. То було сказано втомленим солдатом, який виконав свій обов"язок і має у запасі ще чотири години сну. Ось чому в тій фразі чувся щасливий затишок, необхідний кожній справжній зимі.

×