З місяць тому мене дивно заворожила фраза, почута на автовокзалі в Миргороді. До нашого автобуса (місцевий рейс) увійшов шофер і сказав до пасажирів:

— Якщо завтра хтось виглядатиме оцього рейсу, то знайте, що автобус буде не цей, а такий, як ото ходить на Бодаківку, тільки не жовтий, а зелений.

Він сів за кермо й ми рушили. Ніхто нічого не перепитував, бо сказане призначалося для людей, які їдуть не з дому, а додому, тому їм не треба зайвих пояснень.

Зате тут пояснюють все, що не має ознак обжитого місця. Анекдот розказують докладно: де це було, хто звідки прийшов і як кого звали.

У тих місцях цього літа один дід розповів мені про японського солдата, який сам прожив у джунглях 25 років. Бо не одержав наказу вийти звідти, а що війна давно скінчилася — не знав.

Що війна давно скінчилася, він не знав

Я читав про це ще літ 30 тому й добре пам"ятаю, що там ішлося про кодекс честі самурая й більш ні про що. Однак у дідовій інтерпретації все мало інший вигляд. Дід живе сам і, мабуть, часто думає про того японця. Через те дідова розповідь схожа на свідчення очевидця. Дід розказував, що японець збудував хатку (невелику, 3x4), бо там хоч і тепло, а краще, коли на голову не капає. Дід пояснював, як там закріплено бамбукову стелю й підлогу, а травою вкрито дах. А ще, каже дід, японець завів собі курей і кролів. І навіть приручив бджіл, які в джунглях до того жили просто так. Ну, й город розкопав, як же без цього. З тим городом — найбільший клопіт, бо там немає зими. Оце тільки ти викопав картоплю, а вже знову треба садити, а там одразу бур"яни пішли. Отже, він 25 літ не розгинався. А як прилетів вертоліт і забрав звідти японця, було йому шкода все те покидати, а особливо бджіл.

Коротше — "такий, як оцей, тільки зелений…"

×