Щоб подолати туман неясної дійсності, згадую одну історію, що трапилася перед моїм народженням, літом 1953-го, коли Берію оголосили ворогом народу. За сімейною легендою, наш дід і мій, тоді 8-літній, брат Микола придумали для Берії кару: зняли його портрет, однесли до корови й діждалися, поки корова його обдрище. Отак добро перемагає зло.

Цю історію я знав, скільки знаю себе. А тепер, щоб її заново уявити, хотів уточнити: де висів портрет, в якій рамці й куди дід подів скло. Телефоную братові, щоб розпитати. Однак він поставив легенду під сумнів. Мовляв, того не могло бути і портрет Беріїї в нас не висів, бо дід його не любив ("Сукиного сина стерво!").

Брат сказав, що добре пам"ятає те літо. Воно було дощове, й усі ходили в мішках на голові — замість плаща, людина в такому мішку схожа на монаха в каптурі. Отож, ішли дощі, і на вигоні перед нашим двором росло багато грибів-говорушок, що їх наша баба вміла готувати. Ти ж знаєш, які вони? Малі, росли купками, наче зійшлися поговорити, за те їх і звали так. Ще брат згадує, як вони з дідом пасли корів у степу й дід заснув, а братові стало страшно, потім прийшов із хутора капітан, льотчик, і розбудив діда, і перестало бути страшно. Отаке, каже брат. А портрет — то тобі приснилося.

Зняли портрет Берії й однесли його до корови

Не думаю. Може, коли чув цю історію, міг сплутати імена, бо між нас, двоюрідних братів, Микол було троє, а Володьок четверо. Один із них, якого вже нема, умів розказувати смішні історії. Приміром, таку, що її пережив його батько на війні. Сидять, значить, вони в окопі, балакають, і всі отакі розумні, як оце ми зараз. Найрозумніший, довівши думку до кінця,  підняв угору вказівного пальця. І в ту саму мить осколок снаряда зрізав йому пальця мов бритвою. І всі вони сміялися, навіть той, кому одірвало пальця.

×