Щастя задарма

Це те, що моя жінка називає "дурному — дурне й сниться".

А снилося, наче ми — троє міліціонерів. Один я, а тих двох не знаю. Молоді, кругломорді й загалом симпатичні. А себе — не бачу і не знаю, який я.

Одягнені ми в стару, ще, мабуть, 1950-х років, темносиню уніформу — галіфе, кітель зі стоячим коміром під горло, млинцюваті картузи давнього фасону, але новенькі, тільки видані зі складу. Ну, і хромові чоботи.

Ми втрьох ходимо по лугу стройовим кроком і віддаємо честь копиці сіна. Помічаю, що хлопці підсміюються з мене, бо козиряю надто серйозно. Уві сні в мене навіть трохи болить шия щоразу, коли ривком повертаю голову до лівого плеча й одночасно підношу праву руку до козирка. Давно не робив цього, однак виходить так, як треба. Справді роблю це серйозно й знаю, що саме через те вони сміються. Не серджуся на них і не показую, що бачу, як вони зубоскалять. Отже, я вже не такий молодий, як вони, бо в молодості був у таких випадках сердитий.

Потім ми йдемо звідти. Але перед тим накриваємо копицю сіна свіжою травою зверху — щоб не замокло, як піде дощ. Та й згори красивіше глянути.

Уві сні в мене трохи болить шия

Тільки ми це зробили — і вже летимо високо в небі, й нам звідти видно, що зелена трава на білому сіні — це справді гарно. Ми летимо над Хоролом і повертаємо над старою Миргородською дорогою. На річці багато гусей, і вони ґелґотять нам услід, задираючи голови. Хлопці легко летять попереду, і я не заздрю їм, як перед тим — не сердився.

Прокидаюся щасливий і цілий день потім почуваюся щасливим, бо рідко отак задарма, ні за які заслуги, сниться тобі отак багато приємного — й уніформа, якої давно не носять, і чистеньке доглянуте сіно, і Хорол, і гуси на ньому.