Перехід

Мені завжди здавалося, що між травнем і червнем відстань набагато більша, ніж просто між останнім числом одного місяця й першим числом другого. Там є наче такий собі перехід, нехай і не широкий, зате дуже глибокий, як провалля. Туди можна потрапити не де завгодно, а тільки десь на обочині цивілізації. Я давненько не бував там саме в цей час, між травнем і червнем, уже трохи й забув, як воно.

І от поїхав туди на два дні. Й тепер мені так, наче виринув з-під води, де течія була густа й повільна. Там ти чуєш у собі тривожний тиск росту всього, що є навколо тебе. Бур'ян на городі в цю пору здається особливим, він зараз м'який і пишний, як водорость. Той бур'ян хочеться прополювати просто руками, щоб торкатися його тіла. Ти так і робиш, а роботи ж тут на цілий день. І ти, звісно, втомлюєшся. А все одно в цьому є щасливий азарт, якесь таке давнє і дуже хлопчаче відчуття, коли хлопці люблять боротися між собою — без жодних систем і без ніяких правил, просто заради обміну своїми живими енергіями.

Мабуть, на оцьому переході між весною й літом ми найбільше схожі один на одного, всі, хто тут живе — трави, дерева, люди, звірі, птахи. Нас об'єднує дивне відчуття того, що всі ростуть і ніхто ще не спіє. Ось яблуня над стежкою, а на ній яблука, зелені й малі, а вранці бачиш, що вони вже більші за ті, якими були вчора звечора. А крізь дірку в покрівлі хліва виткнулися двоє кошенят. Вони там недавно народились і ще не були на землі, й самі ще схожі не так на котів, як на двоє грибочків, і очі в них здивовані й дурні. А в кого вони зараз не такі?

Он вже й сонце давно зайшло, і повний місяць висить над садом, а якась очманіла зозуля ще кує в ближніх вербах над Хоролом.