Хоробрий Хомняк

Мій юний друг Юрик любить помріяти про різні речі, що здаються йому недоступними або є такими насправді. Мріє він уголос:

— Як я куплю собі кицьку, то назву її Уляною. А коли вона дряпатиметься, я їй казатиму: "Уляно, ану не дряпайся!"

Він дуже тішиться тією картиною. А мені якраз ніколи, і я мовчу. Юрика це зачіпає й він каже:

— А ще я куплю собі хом"яка й назву його вашим іменем!

Мені приємно, що якийсь хомняк зватиметься моїм іменем. Навіть знаю, який він. Я його колись бачив — літ тридцять чи й більше тому. Я тоді косив горох поблизу хутора, що зветься у нас Замривода. Горох косити важко, бо він завжди буває дуже сплутаний. Тому-то я й не одразу помітив того хомняка й поранив його в ногу. Хомняк там збирав собі запас на зиму, складаючи за щоки горошину за горошиною.

У Юрика хтось із родичів страждає на алергію

Отже, я поранив його косою. Але то був Хоробрий Хомняк. Польовий, дебелий, мордастий — не такий, як ото продаються в зоомагазині. Він став на задні лапи й приготувався битися зі мною. Але перед тим йому треба було звільнитися від гороху, якого він натоптав чимало за обидві щоки. І Хомняк, сердито дивлячись на мене, почав швидко-швидко бити себе стиснутими кулачками по щоках. І горошини, одна за одною, вилітали йому з рота. Це була хоробрість, якої я не міг витерпіти. А тому розвернувся й пішов звідти геть.

Інколи мені дуже хочеться повернутися туди і знову його побачити. Хоча, думаю, він уже помер — від тої давньої рани або просто від старості.

Зрештою, той Хомняк так само недоступний мені, як Юрикові — кицька Уляна. Бо в Юрика вдома хтось із родичів страждає на алергію, а тому він не може завести собі кицьку.