Флористика

Моя права щока морщиться, отже, я згадую свого комбата. Якось ротний старшина видав мені такі стоптані чоботи, що комбат спитав: "Што ето за йипонєц?!" Старшина каже: "У нєго ногі такіє, товариш майор!"

Отоді комбат і зморщився. І я оце так само. Ноги маю нормальні, та саме тому вони й нагрішили багато. Покинули якісь місця чи людей, які цього не хотіли, бо звикли до тебе. Утім, ти грішиш не тоді, коли йдеш звідси, а ще тоді, як прийшов сюди, — де тебе не знали і не думали про тебе, й не любили, й не сумували од думки про те, що ти зараз отак раптом візьмеш та й підеш. Я так робив, і вслід дивилася мати або мої діти. Тому морщуся, дивлячись на свої ноги.

Добре тому, хто сидить на місці. Якби міг вибирати, я був би споришем. Ця трава росте в старих обжитих дворах, яких уже мало, і я такий покинув колись. Цю траву люблять курчата і дівчата.

Цю траву люблять курчата і дівчата

Вас колись дзьобиком щипало за руку курча — дуже ніжно? Те саме відчуває спориш, коли вони пасуться там. Ось чому хочу бути споришем, а в мені курчата, і я нікуди не подінусь од них, і вони од мене. У споришу є очі. Але він малого зросту, тому бачить лише те, що відчуває: оцих курчат і — коли по двору йде дівчина. Але спориш не знає — вона лиш прийшла чи віддаляється? Зате він знає інше. Те, що я з дитинства хотів знати: таємницю руху дівчачої стопи, коли вона стає на пальці й одночасно робить дивовижний рух, ніби птах, що торкається хвостом землі, а сам ось-ось злетить, але тут же знову ховається в спориші.

Це схоже на музику, що невловимо пливе повз тебе. Я б розгадав той секрет. Його гріх не розгадати, бо в тому русі — пензель Бога, коли він хоче намалювати щось гарне. Але він малює не так, як ми. Він малює не зупиняючи пензля.