Буває, що боїшся кудись їхати, бо там все одно через день чи місяць доведеться прощатися, а це нестерпно.

А недавно вдалося з"їздити так, що це було не тяжко. Якось пощастило проскочити повз неминучу драму. Може, все сталося завдяки тому, що гостювання недовге, лиш кілька годин, і все робилося на ходу, швидко. Ось малий сусідський хлопчик, ще рік тому мовчазний, а тепер балакучий, і ми подружилися. І було, що узяв мене за руку й не хотів нікуди відпускати. Але він непосидючий, і це рятувало нас обох від зайвих сентиментів. А ось песик, якого я не знав раніше, він теж хотів дружити, та і йому не сиділося на місці. А потім вирвалися у двір і розбіглися по городу поросята, штук п"ятеро. І ми, скільки нас там було, старих і малих, заганяли тих поросят до кошари. Й усі пищали — ми й вони. Далі ми з сусідом сиділи у дворі й курили, поруч гуляла курка чудової старовинної глинястої масті, я впіймав її за лапу й тримав, може, півхвилини, потім одпустив. Всі ці пригоди вкладалися в правильний ряд — ти робиш те, що хочеш, але не намагаєшся нічого втримати. Через те й сам від"їзд здавався необтяжливим. Як у тих випадках із хлопчиком, куркою чи поросятами — ти відпускаєш їх, але не прощаєшся. Відпускання замість розлуки.

Я впіймав курку за лапу й тримав півхвилини

Ми виїхали звідти машиною, а нам назустріч, із-за київської траси, з боку Переяслава, йшла грозова хмара. Скоро в"їхали в дощ — такий густий, що аж стемніло. Дощ рухався туди, звідки ми їхали. І це ніби продовжувало об"єднувати мене з тими, з ким я зовсім недавно був. Я зателефонував туди й спитав, чи випав у них цей дощ. І вони сказали, що ні — пройшов стороною. Ця звістка нарешті роз"єднала нас, і аж тепер стало сумно, як при прощанні. Але ця печаль спізнилася, бо наздогнала в кінці дороги, а не на початку.

×