Є така гарна забава, що нею можна тішитися як завгодно довго: що взяти на безлюдний острів? Ну, щось таке, без чого там пропадеш, доки не обживешся. А умова гри така, що можна брати всього стільки, скільки з собою понесеш, не більше. От і перебираєш: яку б книжку взяв, який інструмент чи зброю, а ще торбу гороху, щоб там посіяти, бо він швидко сходить і дозріває.

А набагато тяжче — вибиратися з безлюдного острова. Тобто, він був обжитий, і ти літ тридцять допомагав йому таким бути. І от враз, серед зими, він став безлюдним, і тебе тут вже не треба. Й пора їхати звідсіля, і ти ходиш спорожнілим двором і думаєш, що б на згадку взяти з собою в густонаселений світ.

Ось книжка без палітурки, про мумі-тролів, її взяв би, вона вголос читалася вечорами в хаті дітям, і вони сміялися дзвінко, а дід з бабою тихо слухали той сміх.

Ну, ще сокиру взяв би — вона не магазинна, а кована вручну в кузні, а топорище вже я робив, і нею багато дров перерубано.

Ну, і клямку од хвіртки, що вже нікому не пригодиться.

А клопіт у тім, що все тут взаємопов'язане, куди не глянь. Оту саму клямку ти легко можеш забрати, одначе, не забереш того, до чого вона тобі відкривала доступ, а гусям чи козам той доступ перекривала, щоб шкоди не робили. А от у хліві — ясла, їхня верхня дошка відполірована коров'ячою шиєю до медово-прозорого блиску, на вигляд та дошка — як свіжий віск, і на дотик тепла. Хіба це забереш? Або ось оця стежка від хати до воріт — ти її сьогодні зробив у снігу, а завтра знов піде сніг і її не стане.

А обережні польові лисиці зовсім осміліють і їхні сліди стануть ближчими до воріт — тільки ти цього вже не побачиш.

×