Обізвався мій юний друг Юрик і просив написати листа дівчині, з якою він дружив в Інтернеті, а тепер їй набридло. Чому писати їй мушу я? Бо він розказував їй, вона мене шанує, от і послухає.

Але ж я її не знаю. А Юрик, джентльмен, розповів небагато — Настя та й годі. Ні, не писатиму. Через день Юрик телефонує, веселий: він сам написав їй — зі свого комп"ютера, але від мого імені.

Ну?! Я хотів це бачити, і він переслав електронкою "мого" листа. Це було не так погано, як я боявся. Юрик чесно прикинувся мною, я сам не зміг би краще. Він писав, ніби це — ще ті часи, коли ми з ним ділили комп"ютер на двох. І ось Юрик (тобто ніби я) пише: мовляв, Юрик десь вийшов, а я оце пишу Насті, що нам з нею треба якось рятувати Юрика, бо пропаде хлопець.

У листі передано навіть ті інтонації, яких я часом вживаю для впливу на дівчат.

Тільки дочитав — дзвінок від Юрика:

— Шеф, вона відповіла вам!

Їй краще дружити з таким мужчиною, як я

За хвилину я читав її листа. Вона писала, що все розуміє й на моїм місці вчинила би так само. Але дружити з Юриком не може, втомилась від його молодості й малого життєвого досвіду. Краще дружити з таким мужчиною, як я.

Юрик, звісно, бачив останню фразу, бо знову телефонує й питає, чи я їй відповідатиму.

Кажу, що не знаю. Невдовзі Юрик гордо повідомив, що вже відповів — знову від мого імені. Я нібито писав: ваша пропозиція інтригує, я це обдумаю, але що нам робити з Юриком, гм…

Оте багатозначне "гм" — не моє, але в тім весь Юрик.

Вона не відповіла. Чи відповіла — але ж відповідь пішла до Юрика. І тепер Настя дружить з ним, а думає, що то я, і обоє вже забули ламати голову над тим, як урятувати Юрика.

×