Бацькин хрін

– Ану, всі бистро позакривали роти! Це преса! – кричить жіночка років 40 на прикордонному пропускному пункті Заболоття – з України в Білорусь.

3 хвилини тому я став у чергу й почав розпитувати, що везуть туди гендлярі.

– Солодке найкраще йде. Чогось вони кажуть, що наше добріше, – чоловік тримає в руках ящик печива.

Їде до сусідньої Білорусі у справах. Заодно й приторгувати. Він такий не один. У когось ковдра в руках, в того – рябі сумки із солодощами, в іншого – посуд, м'які іграшки.

Певно, журналістська цікавість мене видала. І жінці, яка ледве протягує в черзі дві "кравчучки" з крамом, мої розпитування не сподобалися.

Згущонку всі везуть. Дуже хороша!

– А що звідти можна привезти? – все одно продовжую.

– Молочне і техніку побутову "Горизонт". Небагато. Сигарети трохи дешевші, – кажуть у черзі. – Згущонку всі везуть. Дуже хороша!

Згущонку після двох діб у Білорусі везу додому і я. Молочні продукти там натуральні і виготовляються тільки за державними стандартами – "без хімії".

– Три – відповідаю, коли український митник на пропускному пункті в Чернігівській області запитує про кількість банок згущонки в моєму рюкзаку.

– А то ще що? – помітив він ще одну тару.

– Хрін, білоруський.

Від кордону додому добираюся автостопом. Спочатку з білоруським водієм в Audi. Він п'ять разів хреститься, аби не залишити підвіску на наших дорогах. Від Борисполя – на "ладі-шістці" з лікарем. Із Переяслава до Черкас – вантажним бусиком. Його водієві вручаю першу банку згущонки. Другу – як сувенір даю подрузі, в якої брав фотоапарат. Третю доводиться пожертвувати іншій подрузі, яка позичала свій фотоапарат попередній. Нам же з братом залишається хрін.

– Міцний, – пробує брат. – Бацькин.