У Рожевому озері, що неподалік від Сенегалу, на узбережжі Атлантичного океану, купатися не можна. Вода тут настільки солона, що виживають тільки мікроорганізми. Саме від них вода й набуває рожевого відтінку.

Цілими днями місцеві жителі добувають на озері сіль. Щороку дістають приблизно 25 тис. тонн. Через це водойма постійно стає глибшою.

Працювати сенегальці приходять сім"ями. Чоловіки стоять практично по горло у воді. Спеціальними лопатами вони нагрібають сіль у кошики. За мотузки жінки витягають їх на берег.

Сіль із дна — сіра. Після того, як вона висохне, жінки відсіюють пісок та мул. Зсипають кристали солі у величезні купи. Там вони лежать рік-два, поки не вицвітуть на сонці та не стануть геть білими. Тоді їх подрібнюють, пакують і розвозять по всій Африці. У Європу солі з Рожевого озера потрапляє небагато.

За 50-кілограмовий мішок оптові покупці платять 30 центів. Сенегальці, які дістають сіль, за день заробляють приблизно $1. Проте для жителів цієї та й решти західно-африканських країн це значний заробіток. Працювати на озеро приїздять з Малі, Гвінеї, Гамбії. Місцеві ставляться до прибулих зневажливо, тому що несенегалець ніколи не зможе стати продавцем солі. Заробітчани працюють виключно на видобутку.

У Рожевому озері концентрація солі втричі більша, ніж у Мертвому морі. Тіла робітників швидко вкриваються ранами та виразками. Тому перед тим, як лізти у воду, працівники намащуються спеціальною рослинною олією.

×