В українців є вагомий привід укотре понарікати на візову завісу, що відділяє їх від решти Європи. 21 грудня один із найпривабливіших здобутків Європейського Союзу — Шенгенський візовий простір — упреться в західні українські кордони. Крім інших держав, до нього приєднуються сусідні з Україною Польща, Словаччина та Угорщина.
Так звана Шенгенська зона — справді унікальне явище. Немає контролю на кордонах його країн-учасниць, тебе не вивчають колючі очі прикордонників чи митників. Це особливе відчуття, коли ознакою перетину державних меж є лише зменшення швидкості автобуса чи авто. Звичайний дорожній знак сповістить про закінчення території однієї країни, за півхвилини інший — про початок сусідньої. Міняються з однієї на іншу мову вказівники або ж їхній дизайн. Ніяких зупинок чи перевірок. Торжествує один із основоположних принципів об"єднаної Європи — вільне пересування людей.
Зрештою для українських власників шенгенських віз так само розширюються можливості подорожей Європою. От тільки отримати їх непросто. Україна належить до потенційно небезпечних з погляду нелегальної міграції в ЄС країн. Скажімо, французьке консульство подає перелік із 14-ти документів для бажаючих вирушити в приватну поїздку. Серед них зареєстроване в тамтешній мерії запрошення, довідка з місця роботи із зазначенням зарплати та свідоцтво про реєстрацію підприємства, де громадянин працює, довідка про особисті доходи, медична страховка, копії багатьох інших документів. Власне, це стандартний набір паперів для отримання в цьому випадку короткострокової шенгенської візи. Вартість її — 35 євро, тобто майже 250 грн. А польську раніше можна було отримати безплатно, без запрошення й численних довідок. Різниця очевидна, й відчуття нової залізної завіси небезпідставне.
Тим більше, що європейські візи для нас — не просто перепустка в інший благополучний світ. Цей невеличкий клаптик паперу є ще й нагадуванням про більш як трьохсотлітнє протиприродне відокремлення України від Європи та нинішню її ізольованість. Зрозуміло, візовий бар"єр гальмує просування держави в Європейський Союз: щоб бажати чогось і добиватися такого ж у себе вдома, люди повинні це побачити й відчути. А поїхати в Європу пересічному українцеві стає ще важче. Зрештою візи — це черги біля посольств, часто зневажливе ставлення консульських клерків, а відтак відчуття приниження й третьосортності. Хіба може українець почуватися при всьому цьому європейцем?
Вартість її — 35 євро, тобто майже 250 гривень
Утім, почуватися ним українцеві насамперед важко не через візову загорожу, а через ситуацію в своїй країні. Корупцію, політиків-клоунів, жахливі дороги та безліч інших добре знайомих нам банальних причин. Зрештою це ще питання: чого більше приносить сучасній Україні візовий бар"єр — шкоди чи користі? З одного боку — так, ізоляція. З другого — варто поміркувати: скільки б нас залишилося в Україні, аби можна було більш-менш вільно втекти до благополучної, позбавленої українських хвороб Європи? Туди й так правдами і неправдами виїхали мільйони, ще більше хотіли б це зробити. Отже, візи в Європу зберігають Україні її робочу силу, мізки, відтак — хоч якусь перспективу. Висмоктана благополучним світом країна навряд чи мала б шанс на успіх. Може, це й добре, що візова перегородка з ЄС зникне лише тоді, коли українці матимуть досить високооплачуваної роботи вдома, зросте до європейського рівень їхнього життя, цивілізованими стануть відносини держави й громадян. Доти ж в існуванні жорсткого візового режиму буде зацікавлений Євросоюз, має бути зацікавленою в цьому й українська держава.
Зрозуміло, Україні потрібен якийсь проміжний варіант візового режиму. Такий, що зберігає їй майбутнє, залишає тут людський потенціал — але водночас не ізолює українців від Європи. Можливо, таким хоча б частково стане підписана з ЄС угода про спрощення візової процедури, що незабаром має набути чинності. Полегшений доступ до країн Шенгену матимуть люди, в яких є там родичі, а також студенти, журналісти, бізнесмени, що мають спільний бізнес із колегами у країнах ЄС. Однак лише практика покаже, наскільки ефективною може бути ця угода для пожвавлення міжлюдських контактів.
Звісно, українці мають право нарікати на жорстке візове сьогодення. Та нинішнє розширення Шенгенського візового простору є ще й приводом зрозуміти: потяг європейської інтеграції рухається вперед усе швидше, і відставати від нього Україні дедалі небезпечніше. Борсання у пострадянському минулому, в обридлих внутрішньополітичних сварках, комплекс молодшого брата у відносинах з Росією стають дедалі дорожчими кредитами, розплачуватися за які змушені будуть потім і держава, й пересічні громадяни.
4 
35413
Коментарі
1