"Коли прокинувся на світанку 28 вересня 1928-го, я не планував революцію в медицині своїм відкриттям першого в світі антибіотика або бактерії-вбивці", – такий запис у своєму щоденнику зробив Олександр Флемінг, вчений, який винайшов пеніцилін.
2007-го читачів "Британського медичного журналу" попросили визначити найважливішу подію в історії медицини. Вони проголосували за відкриття доктора Флемінга.
Історія відкриття пеніциліну почалася до Флемінга. Закінчилась - після нього. Та все ж основну роль у відкритті антибіотиків зіграв саме він.
3 вересня 1928-го вчений повернувся з місячних літніх канікул до своєї лабораторії. Там у чашці Петрі він вирощував стафілококи. В одній із них знайшов синьо-зелену цвіль. Флемінг уважно роздивився чашку і помітив: навколо цвілі не було бактерій. У цей момент сталося найбільше відкриття в тисячолітній історії медичної науки.
Сказати, що відкриття пеніциліну сталося випадково, не можна. 47-річний вчений мав великий досвід у бактеріології - він знав, що шукає. Та одразу чоловік не зрозумів, наскільки йому пощастило знайти в медичній чашці саме той тип цвілі, Penicillium notatum, який вбиває найширший спектр бактерій.
Удача разом із підготовленим розумом і розвиненою уявою зробили можливим відкриття. Але після нього почалися невдачі. Вчений помітив вплив пеніциліну на розвиток бактерій. Але зрозуміти, в яких умовах він починає вбивати мікроби, вчений не зміг. Одного дня пеніцилін з'являвся, наступного - ні. Флемінг вирішив більше не витрачати час на вивчення цвілі. Публікував результати своїх досліджень і перейшов до вивчення сульфаніламідних препаратів. За спостереженнями вченого, ці хімічні речовини теж труїли бактерії. Частіше ж вони труїли пацієнта.
Перш ніж відмовитись від подальших досліджень, Флемінг все ж встиг встановити, що пеніцилін працює проти багатьох видів бактерій, він ефективний при розведенні, а піддослідні миша і кролик його добре перенесли.
Відкриття було дійсно видатним. Але наукова спільнота сприйняла його з байдужістю. Так у Флемінга виникла проблема – йому треба було переконати інших вчених у важливості свого відкриття.
Флемінг, як і більшість вчених, був дуже уважним, але переконливо говорити він не міг. 13 лютого 1929-го він виступив перед лікарями з Медичного дослідницького клубу в Лондоні. Зробив все можливе, щоб не зацікавити аудиторію своїм виступом. Його монотонне бурмотіння не викликало у колег жодного коментаря чи запитання. Так про винахід Флемінга забули на 10 років.
1939-го Рада медичних досліджень в Англії отримала грант американського Фонду Рокфеллера на дослідження хімічних речовин, які викликають антибактеріальну дію. Тобто на вивчення цвілі Penicillium notatum.
1940-го вони отримали 1250 фунтів на своє дослідження. Вчений Норман Хітлі взявся за роботу. Він продовжив вивчення пеніциліну на тому місці, де зупинився Олександр Флемінг.
Весь наступний рік Хітлі вирощував цвіль. Для цього варив бульйон. Коли на ньому з'являлась цвіль, вчений починав експериментувати: додавав цукор, дріжджі, сіль. Цвіль була була дуже вибагливою. Часто хворіла і вмирала. Та Норман починав вирощувати її знову.
Згодом йому вдалося зібрати перший міліграм активної речовини. Ще згодом - 10 мг. У березні 1940-го вчений ввів в організм миші 1 мл водного розчину пеніцилін. Миша почувалась нормально. Це означало, що пеніцилін був нетоксичним для ссавців.
Потім вчений Говард Флорі долучився до роботи. Він ввів 20 мл у хвостову вену хворої піддослідної миші. Потім ввів ще одну дозу препарату. Миша вижила. Вижив і пеніцилін. Бактерії почали помирати.
Це було справжнє відкриття. Незабаром вчені виростили достатню кількість пеніциліну і провели перші дослідження на людині. У лютому 1941-го людині зробили першу ін'єкцію пеніциліну. Пацієнта знайшли легко. У той час кожна лікарня мала септичну палату, заповнену пацієнтами з гнійними запаленнями. Лікували їх 1941-го перев'язками і відпочинком. Половина з них помирали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пеніцилін викликає розлади роботи мозку дітей
Альберт Олександр лежав у такій палаті в лікарні Редкліфа. Його хвороба почалася у вересні 1940-го. Тоді він працював у своєму саду і поколов обличчя шипами троянд. Запалення дійшло до лівого ока. У лютому 1940-го око видалили. Далі інфекція поширилася на легені та плече. Чоловік страждав від сильного болю. Очі, шкіра голови, обличчя, рук гноїлися.
12 лютого 1941-го Альберту ввели 200 мг пеніциліну внутрішньовенно. Лікування продовжили - кожні 3 години йому вводили ще по 100 мг. Всього зробили 4 уколи. Через 24 год. чоловікові значно покращало. Спала температура, повернувся апетит. Пацієнт почав одужувати. Але запасів пеніциліну більше не було. Через 3 тижні Альберт помер. Так вчені зрозуміли - лікування треба продовжувати, доки інфекція не зникне зовсім. Потрібно було створювати великомасштабне виробництво пеніциліну.
Вченим вдалося налагодити виробництво достатньої кількості нових ліків. 1943-го від сепсису вилікували кілька сотень пацієнтів. 1944-го – вже кілька десятків тисяч.
4 
35413
Коментарі