"Росія дає майстер-клас, як не треба воювати" – Макс Бут

Думки у виданні The Washington Post оглядача Макса Бута

Війна Володимира Путіна в Україні століттями вивчатиметься військовими істориками як майстер-клас, як не треба воювати. Його остання тактика бомбардування українських міст є ще одним запеклим та підлим гамбітом, який може мати неприємні наслідки.

Війна розпочалася 24 лютого з безладного кидка на Київ, який закінчився 40-кілометровою пробкою російської техніки. Російські війська показали себе нездатними синхронізувати чи забезпечувати швидкодіючі повітряні та наземні операції. Їм так і не вдалося навіть завоювати панування у небі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "США та союзники готують нас до нових російських атак" – Михайло Жирохов

З іншої боку, українці проявили себе майстрами тактики "бий та втікай", використовуючи переносні західні ракети, такі як Javelin та Stinger.

До середини квітня Путін відмовився від злощасного штурму Києва та зосередив сили на сході. Це був єдиний випадок, коли у росіян все вийшло – їм вдалося використати свою перевагу в артилерії, щоб на початок липня повільно витіснити українців із Луганської області.

Але потім українці почали отримувати американську високомобільну артилерійську ракетну систему HIMARS і все змінилося. Українці змогли зупинити безперервний дощ російських снарядів, вразивши склади боєприпасів та командні пункти. Росіяни не пристосувалися. Немає жодної інформації, що вони знищили хоч один HIMARS.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми підірвали фундамент російських сил" – Іван Ступак

На початку вересня росіяни припустилися ще однієї великої помилки, перекинувши сили зі сходу для захисту від українського контрнаступу на південь. Вони були зненацька захоплені, коли українці зробили раптову атаку в районі Харкова. Українська армія звільнила тисячі квадратних кілометрів території та змусила російські війська похитнутися.

У відчаї Путін 21 вересня наказав провести "часткову мобілізацію". Цей крок зазнав ще одного фіаско – з країни втекло більше чоловіків, принаймні 300 тис., аніж пішло до армії. Кремль був змушений посилати поліцію і солдатів для полювання на потенційних рекрутів, ніби вони були бандою з XVIII століття.

Не дивно, що так мало росіян хочуть служити – цинкові труни вже повертаються додому з тілами ненавчених призовників, яких відправили на передову, щоби зустрітися з перевіреними в боях українцями. Російські призовники могли би йти прямо в морг.

Як і у випадку з радянською війною в Афганістані, незначні втрати, швидше за все, ще більше підірвуть підтримку спеціальної воєнної операції. І диктатора, який наказав її провести.

Путін продовжує помилятися. 30 вересня оголосив про анексію чотирьох українських областей, які його сили не контролюють повністю, і висунув погрози ядерної війни, якщо Захід заважатиме. Це не зупинило український наступ та підтримку Києва зі сторони Заходу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В Росії ухилення від мобілізації сягатиме катастрофічних масштабів" – Кирило Михайлов

10 жовтня, після вибуху, який сильно пошкодив міст, що з'єднує Крим з Росією, Путін почав використовувати ракети та дрони для нападу на українські міста. У понеділок на Київ обрушився рій дронів-камікадзе іранського виробництва.

Це нагадує "Війну міст" іракського лідера Саддама Хусейна проти Ірану, що розпочалася 1984 року. Почавши агресивну війну, яка закінчилася для нього погано, Хусейн приступив до бомбардувань міст, сподіваючись зламати волю Ірану до війни. Звучить знайомо? Але "Війна міст" провалилася. Це просто призвело до дій у відповідь Ірану. Так само німецькі бомбардування Лондона в 1940–1941 роках і в 1944–1945 роках ракетами "Фау-1" і "Фау-2" лише прискорили падіння Гітлера.

За останні 100 років практично немає свідчень, що терористичні бомбардування були б тактикою перемоги у війні. Звичайний результат – об'єднання населення, яке кинуло виклик нападникам. Навіть під час Другої світової війни, коли бомбардувальники союзників скинули мільйони тонн бомб на Німеччину та Японію, для перемоги у війні, як і раніше, потрібно було перемогти армії Осі.

Якщо Путін не застосує ядерну зброю, масштаби руйнувань, які він може завдати, будуть різко обмежені, бо українська система ППО залишається в робочому стані й доповнюється західними системами, такими як німецька IRIS-T. Новий російський командувач в Україні незабаром виявить, що це не так просто, як бомбити безпорадних сирійських повстанців.

Якщо Путін впаде у відчай, він може вдатися до тактичної ядерної зброї, але це дуже ризикований варіант, який може мати неприємні наслідки для нього самого, якщо призведе до військової відповіді НАТО.

На жаль, незважаючи на всі невдачі, яких зазнала Росія, немає жодних ознак, що Путін готовий відступити. Без сумніву, він все ще сподівається, що взимку опір обвалиться. Намагаючись посилити тиск, він націлився на електроенергетичну інфраструктуру України та перериває постачання газу з Росії до Європи.

Але за вісім місяців війни не було жодних ознак вагань ні в Україні, ні на Заході. Поєднання російського варварства та українських військових успіхів зберігає єдність антипутінської коаліції. Українські війська показали себе набагато здібнішими і спритнішими, ніж незграбні російські, і це не зміниться, скільки б призовників Кремль не відправив в могилу. Ніхто не може точно сказати, чим закінчиться війна, але з кожним днем все ймовірніше, що Путін не буде задоволений її результатом.

Переклад Gazeta.ua

×